“Молодь за мир” — об’єднання, яке існує всередині Спільноти Святого Егідія, організації, що виникла у Римі. За 51 рік існування вона налічує більше 62 спільнот по всьому світу. В Україні Спільнота Святого Егідія існує з 1991 року.
керівниця спільноти
Молодь за мир в Києві
З “Молодь за мир” я познайомилась на першому курсі університету, коли моя одногрупниця попросила мене піти туди разом з нею. Це об’єднання молодих людей, студентів та старшокласників. Осередки організації є в Києві, Одесі, Львові, Харкові та Івано-Франківську. Ми займаємось гуманітарною діяльністю: допомагаємо безпритульним, ходимо до будинку для літніх людей, утримуємо майстерню для людей з інвалідністю та проводимо школу для ромських дітей у Києві. Також підтримуємо ініціативи в Слов’янську, де розташований відбудований центр для дітей-сиріт та допомагаємо самотнім літнім людям у “сірій зоні”, які не можуть покинути дім.
Окрема наша акція – це роздача бутербродів безпритульним, вона проводиться тричі на тиждень в Києві, в інших містах рідше. У Києві точки збору знаходяться у 5 місцях: Лісова, Дарниця, Вокзал, Поділ, Хрещатик. Там зазвичай на нас вже чекають.
Цьогоріч за підтримки уряду Австралії ми випустили довідник “ДЕ в Києві поїсти, помитися, переночувати”. І це насправді велика подія для нашого суспільства. Нам часто телефонують з питанням: “що робити, якщо зустрів безпритульного?” Людей дивує, що на Київ може бути лише одна “нічліжка” і жодної служби, яка допомогла б людині без дому. При створенні довідника, ми керувались міжнародним зразком подібного документу, і створили свій, де є певний алгоритм дій: де можна отримати одяг, медичну допомогу, юридичну консультацію або відновити документи. Лише за перший тиждень ми роздали тим, хто цього потребував, близько 700 примірників.
Одна безпритульна жінка сказала нам: «О боже, це революція»
До днів, коли Україна згадує Голодомор, 2 листопада, ми робимо акції, що звертають увагу на людей, які голодують зараз. Наш робочий рік закінчується Різдвом і Таємним Сантою. Це період, до якого ми дуже ретельно готуємось. Потрібно зібрати гроші, подарунки, знайти помічників. Ми зустрічаємо дуже багато людей на наших заходах та майстернях, багато з ким спілкуємось та залучаємо до спільноти.
Витрати
У Києві “Молодь за мир” налічує близько сотні активних людей, і набагато більше тих, хто приходить час від часу. У нас немає державного фінансування, ми брали участь у конкурсі в Громадському бюджеті, але не пройшли. Наші витрати покриваються грошима, які ми заробляємо на основній роботі та пожертвами.
Наприклад, на попереднє Різдво нам принесли багато чаю, який ми досі використовуємо. Люди купують та приносять продукти, тому що в них є довіра – вони бачать, на що йдуть витрати. В 2019 році у нас був грант від посольства Австралії й ми закупили пюре «Мівіна». Щотижня роздаємо 700-800 порцій цього пюре по всій Україні.
Наша акція з бутербродами для безпритульних коштує приблизно 2500 грн, на 25-30 чоловік це здається не великою сумою, але зібрати її буває важко. У нас є осередки зі студентами в КПІ та Могилянці, які роблять бутерброди та допомагають нам з витратами. Головне – це постійність, регулярність. Тому ми свідомо не робимо грандіозні проєкти, бо не маємо на це ресурсів.
До Нового року ми готуємо Таємного Санту. Збираємо подарунки для нужденних, з цією активністю нам багато допомагають, але зазвичай список подарунків приблизно однаковий. У дитячих будинках вихователі кажуть, що хочуть діти, для будинків для літніх людей ми виходимо з їхніх потреб – купуємо постіль, теплий одяг, чай та солодощі. Для безпритульних – шапки, рукавички, шарфи, засоби гігієни, термочашки та кнопочні телефони.
Комунікація та реклама
Ми користуємось трьома майданчиками: Instagram, Facebook і Telegram, також ведемо блог. За соцмережі відповідаю я та ще дві дівчини. У нас немає людини на позиції SMM-менеджера, але донедавна ми шукали блогера, який би допомагав транслювати наші цінності. Це моя давня мрія – знайти людину або групу людей, які б писали, знімали та передавала певний меседж світу.
В Instagram ми здебільшого публікуємо хроніку, розповідаємо про людей, з якими працюємо, та яких зустрічаємо. A от Facebook допомагає створювати різні події, лекції та залучати допомогу. Час від часу ми оновлюємо пост з гугл-формою, заповнивши яку, можна долучитись до нашої команди. Ми знаходимось в постійному пошуку людей, тому для нас дуже цінна будь-яка допомога. Іноді купуємо найдешевшу рекламу на Facebook. Нещодавно ми створили Telegram-канал, підписників там поки не багато, але цей майданчик зручний, щоб швидко повідомляти наше ком’юніті про події та розклад на тиждень.
Сайту у нас немає, бо здавалось, що він не дуже потрібний. Хоча останнім часом я все частіше замислююсь над його створенням. Загалом про нас дізнаються завдяки сарафанному радіо, друзі приводять друзів, дехто залишається з нами надовго. Медіа також відіграє важливу роль. Наприклад, після презентації довідника до нас почали дзвонити, питати, як можна допомогти. Кожен телевізійний ефір – це відчутна подія.
Кожен телевізійний ефір – це відчутна подія
Школа миру
У нас була ідея — створити простір для дітей, не обов’язково тих, що опинились у складних життєвих обставинах і говорити з ними про “дорослі” теми, як з друзями. Ми працювали з дітьми початкової школи, це 6-11 років. На Воскресенці знімали приміщення в садочку, в Голосіївському районі – на території церкви. Проблема, з якою ми зіштовхнулись – дуже важко пояснити, чому потрібно займатись з дітьми, в яких є батьки.
Заняття проводилось після уроків: ми допомагали з домашнім завданням, а щотижня обирали соціальну тему на обговорення. Наприклад, Голокост, війну чи літніх людей. Діти знали, що в Колумбії підписали мирний договір і малювали плакат на цю тему. Ми усвідомили, що з дітьми дуже важливо говорити і слухати їх, вони шукають старшого друга, який буде їх підтримувати.
Школу миру ми проводили 5 років поспіль, але вже два роки, як припинили. Тепер ці діти стали підлітками і досі перебувають в нашій тусовці, проводять свої ініціативи та відвідують заходи. Діти, які вважались на початку «складними», тепер стали ініціативними та відповідальними.
Ми постійно шукаємо людей, тому що впевнені — робити щось для інших — це рецепт щастя. Коли ми ходимо до будинку для літніх людей, де живе приблизно 250 чоловік, розуміємо, наскільки нас мало. Хочеться, щоб в кожну кімнату хтось зайшов, але це неможливо, коли нас самих до п’яти десятків людей. Ми беремо участь в усіх заходах для студентів, де можна поставити стенд, виступити на лекції, зробити оголошення.
Це важливо – зустрічати людей офлайн.
Робота з безпритульними
У нас є кілька правил:
- Ми не даємо безпритульним гроші. Якщо у нас просять придбати квиток на потяг, віддаємо його після покупки, але в жодному разі не даємо готівку.
- З безпритульними потрібно говорити, як з усіма іншими людьми. В нас є чоловік, який цікавиться фізикою і хлопець-фізик, який приходить до нас щовівторка, і вони можуть півгодини розмовляти на цю тему.
- Ми ніколи не ходимо по одному, враховуючи можливість деструктивних ситуацій. Якщо виникає конфлікт – ми просто йдемо, хоча такі випадки бувають рідко. Ситуація завжди має бути під нашим контролем.
- Даємо по 1 бутерброду в 1 руки і тільки присутнім, щоб не виникало конфліктів.
Ми не перевіряємо, чи в людини є житло, тому що велика кількість літніх людей живе за межею бідності. Навіть при наявності квартири, вся пенсія йде на комуналку. Наші люди, насправді, дуже бідні і це найбільша прикрість.
Серед безпритульних віком 40-50 років чоловіків більше ніж жінок, а серед пенсіонерів – навпаки. Безпритульні також працюють, навіть якщо їх робота – збирати пляшки. Їх частіше обдурюють та експлуатують, і правда в тому, що в наших реаліях дуже важко вибратись зі стану безпритульності. Тому для нас так важливо допомагати цій категорії людей.
У нас складна ситуація через клімат — взимку на вулиці не поспиш. Але, правду кажучи, в Україні менше безпритульних, ніж у розвинених країнах, бо туди приїжджають мігранти.
Хотілося б, щоб наші групи в університетах виросли, щоб студенти мали можливість транслювати у світ меседжі, пов’язані з пошуком миру та людяності. У нас була історія зі студентами з медичного університету ім. Богомольця, коли ми влаштовували день знайомств. Люди, які провчились разом 5 років, жодного разу не розмовляли з іноземними студентами, вважаючи їх людьми другого сорту. Спілкуючись з різними людьми, я бачу, як нам не вистачає стану постійного діалогу.