В Україні створили відеопроєкт про правоохоронців, які працюють зі справами сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Проєкт має на меті показати реальних фахівців, що першими зустрічають постраждалих і супроводжують їх на шляху до допомоги.
Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, належить до категорії воєнних злочинів, зафіксованих під час повномасштабного вторгнення. За інформацією Офісу Генерального прокурора, зареєстровано 363 офіційні випадки таких злочинів. До них належать зґвалтування, завдання фізичної шкоди статевим органам, примусове оголення, погрози або спроби зґвалтування, а також примус дивитися на сексуальну наругу над близькими особами. За оцінками ООН, реальна кількість випадків може бути більшою у 10–20 разів. Точні дані залишаються невідомими, оскільки частина постраждалих не звертається по допомогу.
«Постраждалі часто залишаються сам на сам зі своїм болем. Їх паралізує сором та безліч страхів: що не повірять, що звинуватять, що відвернуться навіть найближчі. Особливо складно говорити про це чоловікам і тим, хто пережив насильство на окупованих територіях. А коли з’являється бажання розповісти — часто його блокує недовіра: “Поліція чи прокуратура не допоможе, бо не хоче”. Подібні переконання підкріплюються гучними заголовками в пресі та постами в соцмережах. У такому середовищі складно довіритись, говорити про пережите й вірити, що тобі справді допоможуть», — кажуть у пресслужбі проєкту.
Щоб подолати недовіру до правоохоронців і страх, що заяви можуть не розглянути або постраждалим не повірять, команда MOKO Digital разом з Асоціацією жінок-юристок України «Юрфем» та ООН Жінки створили відеопроєкт «Ми вам віримо: відеопроєкт про правоохоронців, які працюють зі справами СНПК». До нього увійшли історії поліцейських, прокурорів і фахівців Координаційного центру з надання правової допомоги. У матеріалі показано шлях постраждалої людини — від першого контакту до отримання юридичної та психологічної підтримки.
«Ми дуже добре усвідомлювали, наскільки чутливою є тема довіри до правоохоронних органів, особливо у контексті СНПК. Саме тому свідомо відмовились від будь-яких рекламних форматів чи візуальних рішень, що могли б мати постановний вигляд. Хотілося створити простір для щирості — показати реальних людей, які щодня працюють із цією темою. Ми підібрали героїв, звертаючи увагу на гендерний баланс, щоб підкреслити: постраждалі мають право обирати, з ким їм буде комфортно. А також включили представників із різних регіонів, щоб показати весь маршрут, який проходить людина — від першого контакту до психологічної підтримки. Для нас було важливо говорити на цю тему не голосно, а чесно», — каже креативна директорка MOKO Digital Ольга Лівік.
Режисерка й креативна продюсерка Анастасія Ковальчук розповідає, що рішення знімати на плівку було частиною комунікаційного задуму:
«Зйомка на плівку — це не просто естетичне рішення, а частина нашої комунікаційної концепції. Така картинка створює ефект близькості, тепла й довіри — саме цього ми прагнули досягти. Візуально відео нагадує кадри з родинних архівів, де немає нічого штучного чи відстороненого. Такий формат спонукає “співпереживати” героям. Зрештою, важливо було пам’ятати, що, хоч вони експерти у темі СНПК, проте не мають досвіду зйомок. Тому нашим завдання було створити максимально комфортну та зрозумілу атмосферу без зайвих акцентів, зокрема через підбір лаконічних та простих (з погляду інтер’єру) локацій. Увесь фокус — на історіях та проблематиці».
Раніше ми писали, що «Проект Кешер» створив відеоролик до глобальної кампанії «16 днів проти насильства»