Понад половина дітей із сімей ветеранів і військовослужбовців живуть у стані постійного страху або напруження. Про це свідчать результати першого всеукраїнського дослідження, яке стосується психоемоційного стану, поведінки та соціальних потреб дітей.
Дослідження ініціювала та провела ГО «Вільний вибір» за підтримки ГО «Голоси дітей» у співпраці з агенцією Fama. Його метою стало системне вивчення психічного стану, соціальних потреб і ціннісних орієнтирів дітей віком 10–16 років із сімей ветеранів і військовослужбовців, а також формування рекомендацій для вдосконалення політик підтримки.
Дослідження охопило дві групи учасників — дітей і їхніх батьків або опікунів — та базувалося на аналізі пар «дорослий–дитина». Це дало змогу глибше проаналізувати сімейні взаємини, емоційні стани та потреби. Кількісний етап передбачав онлайн-анкетування, а якісний — глибинні інтерв’ю. У межах кількісного етапу опитали 2504 респонденти (1252 сім’ї), тоді як якісний етап охопив 40 родин (80 осіб).
Результати свідчать про високий рівень емоційного навантаження. Зокрема, 55% дітей постійно відчувають страх або сум через службу одного з батьків, ще 24% переживають ці емоції періодично. У стані підвищеного напруження перебувають 53,2% дітей, що вказує на значний рівень дистресу, який може тривати як кілька днів, так і постійно. Водночас 48% уникають новин і розмов про війну. Попри це 97% підлітків мають хоча б одну близьку людину, якій можуть довіряти, а 87% отримують емоційну підтримку в родині.
Підлітковий вік в умовах війни супроводжується змінами в поведінці та соціальних взаємодіях: діти стають більш замкненими або демонструють агресивність, що пов’язано з внутрішнім напруженням. Водночас зростає значення безпеки, справедливості й підтримки близьких, а сімейні ролі та взаємини трансформуються. Постійний страх присутній за життя батьків і через безпосередню небезпеку обстрілів. Війна сприймається як щоденна реальність, а не як інформаційне тло.
Через відсутність одного з батьків сімейна комунікація часто переходить у цифровий формат — дзвінки, відеозв’язок, онлайн-ритуали. Це допомагає підтримувати емоційний контакт, однак не може повністю замінити фізичну присутність, кажуть ініціатори дослідження.
Також у ГО «Вільний вибір» зазначають, що часто беруть на себе додаткову відповідальність: виконують ролі, які зазвичай належать дорослим, намагаються контролювати ситуацію або стають «старшими» в родині. Такий досвід може формувати відчуття сили, але водночас позбавляє можливості залишатися вразливими та пришвидшує процес дорослішання.
Згідно з результатами дослідження, у соціальній взаємодії діти із сімей військових стикаються зі специфічними труднощами. Вони не завжди можуть поділитися своїм досвідом з ровесниками, часто уникають співчуття й прагнуть жити звичайним дитячим життям. Це свідчить про потребу не в жалості, а в повазі до їхнього досвіду та створенні умов для нормального розвитку.
Школа залишається ключовим середовищем соціалізації, однак рівень задоволеності не перевищує 50%. Діти зазвичай оцінюють свій досвід більш позитивно, ніж батьки, тоді як дорослі частіше акцентують на труднощах. Водночас 84% дітей і 86% дорослих зазначають, що дитина відчуває себе частиною шкільної спільноти, але лише 45% вважають, що це позитивно впливає на самооцінку.
Дистанційне навчання впливає на мотивацію. Діти, які повернулися до очного формату, демонструють вищу зацікавленість у навчанні. Ті, хто не адаптувався до онлайн-освіти, частіше стикаються зі зниженням результатів і втратою інтересу. Тривале дистанційне навчання призводить до вибіркової мотивації — інтерес зберігається лише до окремих предметів. Змішаний формат додатково порушує режим дня.
Досвід взаємодії із соціальними послугами, згідно з результатами дослідження, респонденти оцінюють неоднозначно. Позитивно відгукуються про взаємодію з громадськими організаціями та волонтерами. Водночас частина сімей не звертається до соціальних служб через бюрократичні бар’єри або недостатню обізнаність про їхню діяльність.
Ціннісні орієнтири дітей зміщуються у бік базових потреб. Найвищу значущість мають безпека (98%), доброзичливість (98,9%) і емоційне розвантаження (97,7%). Натомість досягнення важливі для 64,5% респондентів, що свідчить про переорієнтацію з розвитку на виживання.
Попри те, що 86,7% дітей відчувають гордість за батьків, 42,7% прагнуть приховати факт їхньої служби. Це може свідчити про наявність стигматизації та недостатню готовність суспільства до коректної комунікації на тему війни.
Порівняння відповідей дітей і батьків виявило комунікаційний розрив: дорослі загалом розуміють базові риси поведінки дітей, але недооцінюють їхній внутрішній емоційний стан. Це призводить до дистанції у взаєминах і зниження рівня довіри.
Дослідження засвідчує системне зміщення у бік базового виживання: страх стає постійним фоновим станом, значна частина ресурсів спрямовується на саморегуляцію, діти швидше дорослішають, а їхні соціальні стратегії зазнають змін.
Водночас формується амбівалентне ставлення до суспільства, що поєднує розчарування в інституціях із сильною солідарністю з військовими. Отримані результати вказують на потребу у впровадженні програм підтримки для всієї сім’ї, розвитку довірливої комунікації, створення безпечного середовища у школах, зменшення стигматизації та поліпшення доступу до соціальних послуг.
Раніше ми писали, що 46% підлітків вірять в оптимістичне майбутнє України