За статистикою 2021 року, 8% українців читають книжки щодня, а 27% — частіше ніж раз на тиждень. Для підвищення цих показників потрібно регулярно порушувати літературне питання й знаходити нові способи заохочення суспільства до читання. Це може відбуватися через тематичні фестивалі, креативні дописи в соціальних мережах, літературних діячів і блогерів, що розповідають про читання.
Ми попросили Богдану Неборак, Настасію Євдокимову та Андрія Полум’яного розповісти про місії їхніх літературних блогів, перші дописи, досвід офлайнових подій та цільові аудиторії. Також вони розповіли про свої співпраці та роль українських книжок у житті нашого народу.
Історія блогу
Моя історія почалася з платформи Blogger, на якій я вела блог City Lights/City Lines. Цю назву було обрано невипадково, це алюзія до незалежної книгарні у Сан-Франциско, яку заснував поет-бітник Лоуренс Ферлінґетті у 50-х роках. Мені важливо було писати про міську літературу, адже тоді я читала романи про Париж і Нью-Йорк, але й близько не знала літературної міфології міст власної країни на такому рівні, як уявляла собі літературний Париж. Перший допис присвятила поезії й історії Грицька Чубая, тоді якраз вийшло його відоме “П’ятикнижжя” у “Видавництві Старого Лева”. Загалом я просто хотіла писати про те, що люблю, і цим “люблю” стали літературні тексти про Львів різних часів, а згодом і мої враження від прочитаних книжок.
Блог не мав багато переглядів, але пам’ятаю історію, коли зустріла в книгарні дівчину зі списком літератури, про яку я писала та рекомендувала. Це був важливий момент, оскільки саме тоді я зрозуміла, що мої тексти про книжки можуть бути корисними іншим.
Трохи згодом почала публікувати літературні дописи в Instagram. Це був органічний перехід, пов’язаний з розвитком цієї соціальної мережі. Комерційних співпраць з видавцями чи письменниками я не роблю, мені важливо бути незалежною. Також не практикую промо за бартером, хоча це дуже поширений вид співпраці у книжковій сфері. Мені важливе читання як процес та описані враження від прочитаного, саме для цього я і використовую свій блог.
Місія
Хочу, щоб більше людей у нашій країні відчували українську літературу своєю, асоціювали себе з героями української літератури, пояснювали себе і свою історію через українські тексти. І мені щиро прикро, коли ми стаємо жертвами стереотипів про те, що наша література — нудна, другорядна абощо. Це не просто брехня, це результат кількасотлітньої російської пропаганди.
Я часто розповідаю про книжку Віри Агеєвої “За лаштунками імперії”. І коли після чергової згадки отримую десятки вдячностей та відміток, то відчуваю, що досягаю невеличкої цілі. Читання завжди давало мені дуже багато, тому я б хотіла, щоб ці корисні й класні речі використовувала більша кількість людей.
Цільова аудиторія
Кожен, хто зацікавлений літературою, яка поліпшує якість життя, є моєю цільовою аудиторією. Я люблю розповідати про дискурси, знаходити тематичні тексти, що пояснюють певні історичні явища та процеси, писати про читання як складову культури та демократичну практику. Тому в моєму блозі фігурують абсолютно різні люди, але їх об’єднує інтерес — не лише до книжкових видань, а до літератури в широкому сенсі. Винятком є дитяча література, про неї я не пишу. Усі інші знайдуть свій напрям, незалежно від міста й країни, досвіду читання й вивчення літературної сфери.
План публікацій та співпраці
Плану немає зовсім. Оскільки я насправді не вважаю себе блогеркою, моя постійна робота — редакторська й журналістська, — то можу дозволити собі цілком щиро випасти й не публікувати нічого, коли настрій на нулі. Я розповідаю про те, що читаю сама, і про те, що мені здається важливим для обговорення. З огляду на це підшуковую матеріали, намагаюся показувати рідкісні видання, якщо маю до них доступ.
Щодо співпраць — зізнаюся, що була б не проти залучити партнерів до деяких своїх матеріалів, але часу на їх пошук не маю. Наприклад, зараз працюю з добірками текстів про міста, передовсім — про Київ. Роблю їх самостійно та отримую класний зворотний зв’язок від читачів. І ось до подібних дописів залюбки долучила б компанії у ролі партнерів.
Досвід офлайну
Минулого року я готувала курс лекцій про сучасну українську літературу для Projector Institute, паралельно читала там же кілька окремих лекцій. Це прецікавий досвід, адже аудиторією переважно були люди, які не є фахівцями у сфері літератури, але які страшенно в ній зацікавлені. Це надихає продовжувати. Зараз із подкастом “Наразі без назви” ми з Анастасією Євдокимовою теж робимо офлайн-події, бо це — нагода обговорити трохи більше й побачити очі слухачів.
Історія блогу
У вересні 2015 року я привезла групу поетів на поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ. І того самого дня з’явився мій перший допис в Instagram. Пам’ятаю, що зробила його, тому що хотіла мати майданчик, де зможу розповідати про літературну галузь: фестивалі, книжки, письменників, події. Загалом література неможлива в окремих проявах — це завжди комплекс досвіду, об’єктів, людей, де кожен елемент має значення. За 7 років я відвідала десятки заходів, сотні публічних виступів з модеруванням книжкових презентацій, поетичних читань та інтерв’ю. Саме ці події та історії є основою мого блогу.
На жаль, я не завжди встигаю фіксувати моменти, що відбуваються, та ділитися ними. Наприклад, у вересні 2021 року в Маріуполі відбувався книжковий фестиваль (оскільки місто отримало статус “Велика культурна столиця України 2021”) і мені пощастило стати його організаторкою. Проєкт був багатогранний, складний, з тисячею дрібних труднощів, тому фотографувати й ділитися можливості не було. Зараз я про це надзвичайно шкодую, адже подія була красива й успішна, а того Маріуполя, яким гуляли письменники, де торгували видавці, де сотні читачів отримували радість спілкування, вже немає.
Місія
Я бачу процеси, пов’язані із читанням в Україні, оптимістично: відкриваються нові книгарні, відбуваються фестивалі, автори видають нові книжки, а бібліотеки перетворюються на культурні хаби. Проте все це стає можливим лише за умови, що всі, хто читає, регулярно про це розповідають, оскільки, за офіційною статистикою, нас усе-таки меншість. Щойно читач/-ка ділиться книжкою зі своєю аудиторією — одразу розширюється коло співрозмовників, а гарне фото зі сформульованим враженням наближає людей до процесу читання. Тобто найчастіше саме читачі впливають на появу нових читачів.
Уявімо, що я побувала у Венеції ХІХ століття: плавала каналами з ґондольєркою Віланель, їла курятину від Анрі — особистого кухаря Наполеона, грала разом з ними в карти. Звісно, можна залишити цю 200-сторінкову пригоду собі. Але ж можна розширити коло тих, хто також залюбки прогуляється Італією, і запросити в роман “Пристрасть” Джанет Вінтерсон.
Довгі тексти, як-от романи, оповідання, репортажі, статті-лонгріди, потребують тривалої концентрації. А це дуже важливо для мозку, який зосереджується на великому обсязі інформації та опрацьовує її. Тому читання — це не лише про пригоду, а й про користь для організму. Словом, я — за відповідальне читання.
Цільова аудиторія
Скористаюся формулою, якою видавництво “А-ба-ба-га-ла-ма-га” визначає свою аудиторію: від 2 до 102. Я маю безліч різних досвідів, через які аудиторія мене знаходила — уроки по телевізору під час карантину, фестивалі, подкаст “Наразі без назви”. Література важлива та потрібна всім, а мій блог розкриває різні її напрями, тому й не існує єдиного портрета читача.
План публікацій та співпраці
У мене є кілька проєктів, про які розповідаю у блозі: всі вони повʼязані з книжками та читанням, тому планувати доводиться. Мій план корелюється зі списком справ на день чи тиждень, адже напрямів діяльності багато й кожен по-своєму цікавий.
01.
Передовсім — це подкаст “Наразі без назви”, у якому ми з моєю найближчою подругою Богданою Неборак говоримо про культуру й час від часу читаємо книжки. Усі теми потребують підготовки, а після кожного епізоду залишається багато матеріалів, якими хочеться ділитися: факти, цитати, відео, особиста рефлексія. Завжди хочеться залишити якнайбільше для слухачів подкасту та залучити їх до дистанційного діалогу, що дає змогу поглиблювати сенси та підвищувати градус розмови.
02.
Ще від першого карантину я є вчителькою у Всеукраїнській школі онлайн (ВШО). Зараз записую останній блок уроків з української літератури для 9-го класу. Для мене це багатошарова робота: а) повернення до давно вивченого матеріалу — філологічна освіта дає академічний погляд та довгий список додаткової літератури; б) учительський досвід дає розуміння, як варто говорити з підлітками; в) власне проєкт потребує комплексного сприйняття — що написано в навчальній програмі, у затверджених міністерством підручниках і посібниках, як ці варіанти інтерпретацій накладаються на сьогодення. Роблю якісь особисті відкриття або знаходжу цікаві кути — і радо ділюся цим у блозі. Наприклад, укотре повернулася до фольклору чи біблійних легенд. Ніби все зрозуміло, але насправді варте того, щоб переглянути це в дорослому віці.
03.
У Ґете-Інституту в Україні є проєкт “Валізка з книжками”, у межах якого вони доставляють в бібліотеки по всій Європі комплекти дитячої літератури. Моє завдання полягає у тому, щоб написати до них дидактичні матеріали, простіше кажучи — сценарії заходів. Наприклад, приходить українськомовний дорослий (мама/бабуся/волонтер) і проводить за таким сценарієм захід, на якому читають книжку та виконують різні завдання. Це дуже цікавий кейс, бо я не лише читаю книжки для дошкільнят і підлітків, а й знаходжу додаткові пласти того, як із цими книжками працювати. Для тих, хто не в темі, хто не гортав комікси від Artbooks або не розглядав ілюстрації до книжок від видавництв “Ранок”, Vivat чи “Видавництво Старого Лева”, це шанс відкрити для себе кілька цікавих сюжетів.
04.
Також зараз я — упорядниця серії книжок одного з великих українських видавництв. Ми активно співпрацюємо з редакторами та ілюстраторами, щоби зʼявилася бажана “цукерочка”. Видаватимемо класику, але спробуємо знайти відмінний підхід до текстів, щоб вони стали для читачів ближчими, зрозумілішими, щоб взаємодія з книжкою тривала якомога довше. Тож я поринаю з головою у твори, які востаннє видавали на початку ХХ-го століття, і знаходжу перлини. Щойно проанонсуємо першу книжку із серії — почну ділитися скарбами.
Досвід офлайну
Мій офлайн почався набагато раніше, ніж онлайн. На момент появи сторінки в Instagram я вже мала широку й різноманітну літературно-менеджерську діяльність. Мій вересень 2015 року, коли я створила блог, пройшов так: спершу я везла групу авторів на фестиваль у Чернівці, опісля мала серію заходів на Львівському форумі видавців. Далі був 10-денний ГогольFest у Києві, на якому я курувала літературну програму. А ще завершувався довгий проєкт із публічними інтервʼю в книгарні “Смолоскип” – “Година з автором”, у межах якого ми щотижня зустрічалися з іншими діячами літературної сфери та говорили. Багато, цікаво – і все про літературу. Якби тоді в Instagram уже існували stories — я би, звісно, відривалася на повну. Тому офлайн у моєму житті був завжди, лишень змінювалися міста, формати, проєкти та моя роль у них.
Історія блогу
Під час епідемії Covid-19 я організував маленьку спільноту “Сузір’я”, куди писав сам, а згодом приєднались інші учасники. Але дописи були інформативно слабкими, дизайн — непрофесійним, та й контент виходив нерегулярно. Ця спільнота не мала успіху й за два роки набрала лише 2 тис. читачів. Згодом я вирішив писати самостійно й робити це більш відповідально — так і з’явився блог Полум’яного. Перший допис був про Григорія Сковороду, оскільки для мене українська література починається з нього. Його погляди та філософія актуальні й дотепер, хоча жив він 300 років тому.
Зараз блог швидко зростає, набираючи по декілька тисяч читачів за кілька днів, але він усе ще не є способом заробітку. Це інструмент популяризації української культури. Хоча саме завдяки блогу моя особистість стає більш упізнаваною, я отримую можливість вести літературні курси й читати приватні лекції для компаній.
Місія
Коли я пишу про невідомих жінок у літературі, цікаві факти про письменників, то отримую такі коментарі: “Вау, піду перечитаю твори”, “Ніколи не чув/-ла про такого письменника, піду прочитаю”. Я дуже радію, що люди після прочитання моїх дописів мають мотивацію іти й досліджувати своє літературне надбання. У нас потужна література, і там не тільки про “село та кріпаків”. Ми маємо глибокі тексти геніальних авторів/-ок. Звісно, у багатьох є сумний досвід вивчення літератури у школі, але зараз ми маємо велику кількість блогів, ресурсів, книжок і можливостей для самостійного пізнання та аналізу.
Тому для мене найголовнішою є просвіта. Що більше людей почнуть цікавитись українською літературою, культурою та мовою — то краще майбутнє чекає на наш народ.
Цільова аудиторія
Зазвичай я пишу для широкої аудиторії. Якщо людина хоче дізнатись про українську літературу — це мій читач/-ка. Усе інше не має значення. Але, як показує статистика блогу, моя аудиторія — це жінки 18-30 років, вони становлять 70% підписників. Чоловіки також є, але їх небагато, і така тенденція у більшості блогів.
Іноді я замовляю рекламу в інших блогів для розширення аудиторії, але останнім часом мій блог органічно зростає сам. Найкраща реклама — це коли заходиш подивитися кількість поширень допису, а там просто сотні сторіс. Людям подобається, вони діляться, приходять нові підписники — й інтерес до блогу зростає. Якщо тенденція не зникне, то до кінця літа блог без реклами набере аудиторію понад 20 тисяч читачів.
План публікацій та співпраці
Я не створюю контент-план, лише знаю, про що напишу в наступних чотирьох дописах. Причина дуже проста: я пишу про те, що зараз досліджую через книжки, інтернет-сайти, іноді згадую, що я вивчав в академії, коли навчався, продовжую копати далі.
Після того, як я написав текст, надсилаю його на вичитку коректорці, а відтак — моєму дизайнеру, який робить професійне оформлення. Поступово прийшов до того, що для нормальної роботи блогу треба виділяти на нього гроші. Так, я вже півтора року співпрацюю з дизайнером за гонорари, а віднедавна ми перейшли на фіксований мінімум обсягу роботи на місяць, за яку є фіксована оплата.
Щодо співпраць, то зараз я створюю три проєкти:
- Анімаційний ролик з якісною озвучкою “5 байок Сковороди”.
- Інтернет-форум для авторів та читачів, де перші зможуть публікувати свої твори і знаходити нову аудиторію. Такий сайт буде позбавлений цензури, а також допоможе молодим авторам “виписуватись” та знаходити свого читача. Такий собі сучасний самвидав.
- Видавництво електронних книжок. В Україні вже декілька років існує дефіцит паперу для книговидання. А через війну багато людей за кордоном не мають доступу до літератури. Видавництво допоможе закрити моє бажання зробити літературу без кордонів. Не всі люблять читати у такому форматі, але це краще, ніж нічого.
Досвід офлайну
Я маю досвід роботи вчителем української мови та літератури, а також лектора. Вважаю, що говорити про літературу наживо — це суперможливість. Я бачу очі людей, їхні емоції, у нас є певний контакт. Усе-таки монітор ноутбука чи телефона таку можливість забирає.
Попри всі позитивні сторони, офлайн забирає великий емоційний ресурс, як і кожна лекція. Я хотів би частіше проводити лекції, бо щиро люблю наше культурницьке ком’юніті, — до мене приходять неймовірні люди, красиві та з бажанням пізнавати нове в очах. Але зараз це трохи складно, хоча я знаю, що коли ми поборемо гідру і “Карфаген паде”, на нас чекає добре майбутнє, бо ми маємо один одного.