Поговорили з київською режисеркою Натою Кіт про зйомки фешн-фільму для бренду Софії Русінович Roussin. Фільм, присвячений колекції “Живий”, знімали на закинутому подільському даху, у палаці культури “Куренівка” та в лісі. Як це було та що з цього вийшло — читайте далі.
Що таке фешн-фільм
Фешн-фільм – це відеопродукт, створений для бренду модної індустрії. Він може мати форму, подібну до короткометражного фільму, рекламного ролика, відеоарту або експериментального відео. Це візуальний досвід, що розказує глядачам про ринкове позиціонування бренду, його етику та світогляд. Він може охоплювати як історії про людей, що носять речі цього бренду, так і безособові абстракції без демонстрації речей узагалі. Це доволі широкий жанр, без конкретних меж.
Від звичайного короткометражного фільму його відрізняє ідейна частина. В основі фешн-фільму обов’язково присутній бренд модної індустрії. Навколо нього вибудувані ідея та історія, які неодмінно перебувають у всесвіті цього бренду.
Від реклами фешн-фільм відрізняє довша тривалість і те, що його задум більш комплексний. Фешн-фільми не крутять на телебаченні в перерві між новинами, не показують у програмі вечірнього кіно. Для них є окремі фестивалі, вони можуть супроводжувати покази мод, спеціальні події, а також широко дистрибютуватися онлайн.
Історія фешн-фільмів
Словосполучення “фешн-фільм” уперше трапляється в 1909-1911 роках у назвах відеоробіт компанії Pathé Frères. Але ці ролики насправді більше схоже на новинні репортажі з показів мод.
Першим прикладом того, що в сучасності вважають фешн-фільмом, можна назвати танець легендарної Луї Фюллер у власноруч сконструйованій сукні-метелику. Зняли його брати Люм’єр. І хоч жодного бренду, в сучасному розумінні, там немає, усе одно цей витвір можна назвати фешн-фільмом.
Дослідники також називають одним з основоположників жанру фокусника й кінематографіста Жоржа Мельєса.
Жанр фешн-фільму дає можливість фешн-фотографу розширити спектр діяльності та створити рухому картинку. Одним із перших це спробував художник і фотограф Ман Рей у своїх експериментах з Лі Міллер.
До зйомок деяких фешн-фільмів залучають іменитих режисерів. Прикладом є співпраця Prada з Романом Поланскі або Весом Андерсоном.
Kenzo зняли чи не найбільше фешн-фільмів з усіх брендів. Мій улюблений той, у якому за круглий стіл сіли Ана Лілі Амірпур, Карен О, Майкл Ківанука — усі в сорочках Kenzo.
Британський фешн-фотограф Нік Найт — автор рухомих картинок, що також класифікують як фешн-фільми — створив платформу SHOWstudio для фешн-фільмів і всього, що з ними пов’язано. Платформа доволі комплексна: вона об’єднує фільми від 60-х до сьогодні й, безумовно, має вагоме значення у розвитку фешн-фільму як жанру. Там зібрано, передусім, експериментальні роботи, мистецька цінність яких переважає над комерційною складовою.
Фешн-фільмами інколи називають документальні або ігрові фільми про моду чи модних дизайнерів. Подекуди це словосполучення вживають щодо фільмів, у яких герої вбрані в дуже красиві костюми, хоча сам фільм і не розповідає про моду чи дизайнера. Та все ж це різні жанри.
Початок фешн-фільму “Живий”
Фешн-фільми як формат мені завжди імпонували, оскільки в них є можливість свободи форми, в якій основне правило — передати візію бренду.
Своєю чергою, Софію Русінович фешн-фільми приваблювали з позиції дизайнерки, яка хоче розповісти про своє вбрання у глибший спосіб, аніж звичайною рекламою. Соня написала білий вірш як своєрідний пресреліз до колекції “Живий”. Він складався зі слів та образів, які дизайнерка особисто вкладає у поняття “живий”, а відтак — у сенс колекції. Це й була та візія бренду, яку ми взялися передавати візуально.
alive from kit kollektiv on Vimeo.
Нашим завданням було перетворити дух кожного слова на рухому картину. Не вдаючись у буквальності, ми будували сценарій, переплітали ці поняття й цілились на те, щоб охопити повний спектр “живого”.
У вірші, який став нашим “фундаментом”, інфінітиви чергуються зі спонукальними дієсловами. Деякі дії розфарбовані амбівалентністю, а деякі — рішуча точка вибору. Всі ці поняття — широкі, та вони стали для нас точкою, від якої відштовхувались.
Живой — летать.
Живой — кричи.
Живой — мечтать.
Живой — люби.
Живой — Душа.
Живой – беги.
Живой — дружить.
Живой — не лги.
Живой — борись.
Живой — живи.
Живой — сияющий изнутри.
Підготовка фільму
Сценарій вибудовували, спираючись на можливості. Проєкт у нас був gypsy roller coaster, тобто все, що могли, фасилітували власними силами. У моментах, де відсутність фінансів впливала на якість контенту, у гру вступав особистий бюджет.
Колекція “Живий” виконана в стилі 90-х. Особливу увагу в ній Roussin надає рефлекторним технологіям, що в підсумку звучить як “90-ті на сучасний лад”. Цю тему ми й розвивали у стилістиці фешн-фільму.
Для музичного супроводу обрали український дарк-фолк трек “Велика Ріка Хєнь-Юань” гурту Цукор Біла Смерть, який постав у вигляді реміксу від John Object.
Герої фешн-фільму балансують на грані між дозволеним і забороненим, безпечним і страшним, дружнім і зловісним, намагаючись віднайти власні координати. Вони ще не бояться й відчайдушно борються: одне за одного, за власну індивідуальність, дружбу. Навіть за будинок на Рейтарській, який є пам’яткою архітектури, але помирає через відсутність реконструкції.
Авторками сценарію є Інна Дибан, Оксана Краснощок та Ната Кіт, у співпраці з дизайнеркою Сонею Русінович.
Локації
У виборі локацій була задіяна вся команда, і ми їх, радше, віднаходили, ніж обирали. Наприклад, коли йшлося про сцену камерного рок-концерту на даху, ми згадали про подільський дах, який багато хто помічав на атмосферних посиденьках. Та будівля, на якій він знаходиться — недобудована, закинута й небезпечна. Тож ми зібрали цілий загін “наглядачів”, що стежили за загальною безпекою по всьому периметру. Пересуватись можна було лише групами й під пильним наглядом.
Ми підняли на дах килим, музичні інструменти, генератор, одяг та інше. Далі наглядачі завели моделей та акторів. Це був ризикований варіант, та я відчувала — нам однозначно потрібна саме ця локація. І відчуття не підвело: тепер туди вже не виберешся зі знімальною групою. За два місяці після нашої зйомки один зі сходових блоків, що вели на дах, було зруйновано.
Локацією затишного неординарного помешкання стала квартира нашого друга Андрія Божка. Ліс під Конча-Заспою та територію під Дарницьким мостом знайшов оператор Денис Дужник. У лісі ми провели знімальну ніч біля вогнища, яке постійно підтримував Тарас Йосипенко.
Сцена протесту мала відбутися поряд з будівлею, що потребує реставрації і не отримує її, через це потроху помираючи. Таких будівель у Києві чимало, але ми поклали око на закинуту лікарню на Рейтарській. Прийшли туди зі транспорантами і стрічками для зйомки, облаштували локацію. До нас одразу почали підходити люди, запитували про тематику нашого протесту. Були й ті, хто пропонував допомогу і залишав контакти своїх організацій.
Вечірку нам дозволили організувати й відзняти в палаці культури “Куренівка”, що є осередком спільноти Burning Man. На той момент у приміщенні тривав ремонт, і до відкриття ми не могли робити публічних подій. Тож організували “рейв для своїх”.
Через карантин палац культури оголосив, що змушений звільнити те приміщення, і відповідно, зачинився на невизначений термін — допоки не знайдеться новий “дім”. Тож ця локація тепер житиме лише як відеоспогад, і в нашому фешн-фільмі зокрема.
Знімальний процес
Знімальний процес фешн-фільму як такий не має специфіки. При цьому кожна зйомка — від реклами до фільму — по-своєму унікальна.
Для нас новим досвідом стала мультиформатність. Кожну сцену ми знімали з кількох камер різного формату, щоб отримати в підсумку колажність зображень. Це різні погляди, точки зору, різні відчуття. Крім того, у нас була орієнтовна розкадровка для основної камери — це було важливо, щоб розказати історію. Інші ракурси, що додали об’ємності історії, ми обирали ситуативно. Зйомка тривала три дні.
Команда
У нас вийшло зібрати чудову команду. Сам знімальний процес із нею — окреме кіно й окрема насолода. Я режисувала, а загальний концепт “супервайзила” Оксана Краснощок. Соня Русінович, окрім усього, була стилісткою на майданчику, а її сестра Серафима в цьому допомагала. Основним оператором був Денис Дужник, він зібрав і технічну команду. Також операторами нашого фешн-фільму були Юра Резніченко та Віктор Лісін. Відтак вони ж і працювали разом зі мною над монтажем.
Декораціями займалися художниця Маша Чупайленко та реквізитор Гліб Зюзін. Продюсувала досвідчена Оля Михайлець, а от для продашн-менеджера Тараса Йосипенка це був перший знімальний досвід. Кольорокорекцією займалася Марина Ткаченко, а відтак до адаптації кольору долучився Алекс Заволокін. Меппінг зробив Микола Марусик, а сучасний реворк треку 90-х – John Object.
Мета фільму
Фільм мав на меті візуально проілюструвати бренд одягу Roussin дизайнерки Софії Русінович.
Фешн-фільми — це не лише глянцеві моделі та лого бренду на весь екран, як і не лише зйомки масштабів повнометражних блокбастерів. Фешн-фільми можуть бути до тієї міри різними, до якої різняться між собою митці модної індустрії.
Ми хотіли створити фільм про “Живого” й розказати про “живе”. По суті, це ностальгічне відео, законсервований спогад про відчуття, які дуже не хочеться забувати. Відеокасета, у якій спогади молодості переплітаються в колажному хороводі. Якими б ваші спогади не були — не варто ними нехтувати, соромитись чи відстороняти від себе “дорослого”. Ми живі, доки почуваємось живими — ми почуваємось живими, допоки тримаємо хороші спогади.
