Релокація бізнесу є відповідальним етапом, що потребує ретельної підготовки, фінансових розрахунків, узгодження деталей з командою та контролю кожної дії. Але часом переміщення може стати вимушеним і часу на роздуми не буде. Саме так сталося з трьома українськими проєктами, які повинні були переміститися для продовження роботи у відносній безпеці. Наші герої самостійно виїхали з Харкова, Броварів і Дніпропетровська, перевезли обладнання та відновили процеси на нових локаціях.
Ми поговорили із засновницею бренду одягу KeepStyle, генеральним директором кавової компанії Gemini та представником виробництва пакування SEMecopack про їхній досвід. У матеріалі розповідаємо про перші ухвалені рішення, складнощі релокації за кілька днів, позитивні результати, а також ділимося порадами для підприємців.
Валерія Куткова, засновниця KeepStyle:
У мирний час команда KeepStyle налічувала понад 40 працівників і повністю перебувала в Харкові: від приміщення з виробництвом до бек-офісу. Більшість продажів відбувалась в онлайні, офлайн-магазинів ми не мали. Єдиним місцем, де можна доторкнутися до наших речей, був київський “ЦУМ”. Працювали завжди у стабільному режимі з двома колекціями на рік: осінь/зима та весна/літо. Якщо загалом описати наші масштаби станом на 23 лютого, то це великий як для української фешн-сфери бізнес, мільйонний.
Початок війни та перші рішення
Уранці 24 лютого мене розбудили й повідомили про вибухи, сирени та початок війни. Перше моє рішення стосувалося фізичної безпеки, тому ми із сім’єю зібрали речі та поїхали до Києва, як і більшість працівників KeepStyle. Я не робила якихось офіційних заяв щодо продовження чи припинення роботи. Пам’ятаю лише, що написала повідомлення із закликом турбуватися про себе та до роз’яснення обставин залишатися на своїх місцях. Команді, як і мені, все було зрозуміло й без вказівок: ніхто не писав, що не зможе прийти, адже робота не є важливішою за безпеку.
Перед початком війни вся компанія відчувала напруження через щоденні новини про можливу війну, і, як наслідок, ми вже спостерігали за зниженням продажів. Але ніхто все одно не вірив і не готувався до повномасштабного вторгнення. Ми сподівались перечекати цей період і продовжити працювати в колишньому режимі.
Перший тиждень усі адаптовувались до воєнних реалій, тому навіть думок про початок роботи не виникало, вона не була пріоритетом для виживання. Бажання відновлювати процеси почало з’являтися лише тоді, коли всі осіли з сім’ями та розв’язали базові питання.
Першою мотивацією для відновлення роботи бізнесу стало бажання не сидіти без діла, безперервно читаючи новини.
Від моменту появи першої думки до відновлення процесів минув тиждень. Була вже середина березня, і перше, що ми зробили, — запустили капсульну колекцію з передзамовленням. Рішення розпочати виробництво у такому вигляді було нам потрібне, щоб триматися фінансово, мати можливість відшивати одяг і давати роботу працівникам, які могли її виконувати віддалено.
Релокація
Спочатку ми не розглядали можливість релокації через небезпеку в Харкові. Місто було гарячою точкою, й вивезти щось звідти ми не могли. Але коли вирішили відновлювати роботу, то зрозуміли, що повинні знайти шляхи для переїзду. Обрали місто Чернівці, оскільки воно було найбезпечнішим і знаходиться близько до кордону, а також через низку бізнесових переваг для нашої сфери. Наприклад, саме у Чернівцях добре розвинена легка промисловість, тому проблем із закупівлею швейних матеріалів немає, і ринок праці тут набагато дешевший, ніж в інших містах.
Релокація — це окремий проєкт, який зайняв у нас близько тижня на розв’язання організаційних питань, кілька днів на реалізацію та $3500+ фінансових витрат.
На Першому етапі ми вивозили основну продукцію, яка актуальна сезону та потребам (худі, світшоти, весь трикотажний одяг). Головною проблемою було знайти людину, яка може потрапити на склад, відчинити його та все забрати. Це повинен був бути хтось, кому можна довіряти. А наші декілька працівників, які ще перебували у Харкові, не могли вийти з дому через загрозу обстрілів. Мені пощастило через знайомих знайти чоловіка, який організував майже весь процес: зібрав по місту ключі, знайшов вантажників і довіз усе до Чернівців. Серед неочевидних складнощів виявилася доставка мішків для пакування. Я два дні організовувала цей процес, знаходила їх, відстежувала доставку на таксі — це було справді виснажливо. Окремим пунктом стали документи. На блокпостах перевіряють будь-які деталі щодо перевезення товарів, щоб запобігти мародерству. Тому ще декілька днів нам знадобилося на підготовку потрібних офіційних паперів.
На другому етапі все відбулося так само: ми вивезли частину складу, що залишилася. Саме виробництво залишили в Харкові, хоча й поставили на паузу. Залучення інвесторів чи відкриття фандрейзингу не розглядали, усі фінансові витрати закрили власними ресурсами.
Виробництво ми не переміщували, бо розуміли, що це не просто машини. У нас уже є ремонт, виробничі лінії, освітлення, налаштовані процеси, які здатні швидко віддавати готову продукцію. Якщо ми вивеземо обладнання, то воно нічого не вартуватиме без адаптованого до нього приміщення.
Результати переміщення
Зараз я розумію, що вимушене переміщення таки потрібно було зробити. Це дало б нам можливість виготовляти, продавати, відправляти продукцію й загалом знову створювати одяг. У Чернівцях ми зібрали тимчасову команду для відправлення замовлень. Одяг також наразі відшиваємо на місцевому виробництві.
До речі, з професійного погляду, дуже відчувається відмінність у роботі на заході України: тут я вперше зіткнулася з безвідповідальністю, недотриманням термінів і відсутністю розуміння, що таке якість. Попри все це нам вдалося організувати процеси так, щоб відправити перші замовлення за 2-3 тижні після запуску капсули, як ми й обіцяли, та зберегти високу якість.
Чи плануєте повернутися?
Ми точно не розглядаємо Чернівці як постійне місто для релокації, це тимчасовий та вимушений досвід. Коли в Харкові буде безпечно, ми хочемо повернутися до приміщення з власним виробництвом, довоєнного колективу та відновити масштаб роботи. На сьогодні нам потрібна була релокація, і я вважаю її успішною, але в майбутньому плануємо повертатися.
Поради керівникам щодо релокейту
Зважте, наскільки переміщення необхідне вам і бізнесу. Якщо це етап, коли вже неможливо працювати, то звісно, погодьте із собою рішення та починайте діяти. Але не забувайте, що зараз кожне завдання в декілька разів складніше, ніж раніше. Усі процеси заберуть у вас більше часу та ресурсу, тому потрібно одразу запастись терпінням та бути готовим до турбулентності. Водночас існують і позитивні сторони. Наприклад, ви зможете знову працювати, і вартість оренди сприяє цьому. За моїми спостереженнями, у столиці ціни дуже лояльні, а партнери спокійно ставляться до постоплати й підтримують у кризових ситуаціях. Тож, усупереч труднощам релокації, сприятливі моменти для бізнесу також є.
Антон Мяновський, генеральний директор Gemini:
Наша компанія Gemini Espresso є одним з найбільших виробників кави та чаю в Україні. У нас власний виробничий комплекс у Броварах площею 2500 кв. м і приблизно 190 працівників. Ми працюємо для роздрібних мереж та бізнес-клієнтів. Кава Gemini представлена на полицях супермаркетів України, а також у HoReCa, АЗС та ін.
Специфіка моєї роботи передбачає тривалі відрядження: за півтора місяця 2022 року ми взяли участь у кавовій виставці в Дубаї, а також з командою Gemini їздили на кавові плантації в Мексику. Перед війною ми з сім’єю поїхали за кордон на відпочинок зі зворотним квитком 23 лютого. Наш літак став останнім, який прибув у Київ перед закриттям повітряного простору.
Початок війни та перші рішення
24 лютого я потрапив у вакуум першої доби. Як і більшість українців, прокинувся від вибухів. Біля нашого будинку впали уламки ракети чи безпілотника — ми були шоковані. Наступні 24 години не розумів, як діяти відносно безпеки родини та бізнесу. Тому спочатку я просто скасував усі робочі зміни та повіз родину до батьків. Наступні 2-3 дні ми всі стежили за розвитком подій та не узгоджували важливі рішення: хтось із команди у цей час шукав безпечне місце, хтось — перевозив родину.
На 4-й день війни я випадково знайшов публікацію у Facebook щодо державної програми від Міністерства економіки України з релокації стратегічних виробництв. На той момент уже було розуміння, що є велика ймовірність бойових дій біля нашого виробництва, тож ми вирішили подати заявку на релокацію. Анкета була дуже детальна: ми розповіли про наше виробництво, його локацію, кількість людей для розселення, що потрібно для його роботи, також прописували ТЗ для пошуку потрібного приміщення, де була б змога запустити виробництво якомога швидше. Наступого ж дня зі мною зв’язалися зі Львівської військової адміністрації, а після перевірки даних почали надходити дзвінки від власників приміщень.
Релокація
Ми обрали приміщення у Чернівцях, але приїхати й особисто подивитися його не могли, тож затвердили по фото. Часу на розмірковування не було, адже швидкість, з якою військові дії охоплювали Київську область і Броварський район, щогодини ускладнювали нам переїзд.
Процес перевезення був складним. перш за все, потрібно було демонтувати обладнання, а у нас доволі великі виробничі потужності та складні лінії, робота з якими потребує специфічних знань. У мирний час на їх інсталяцію приїжджали технічні працівники з Італії. Та оскільки у воєнний час це було неможливо, розбирали власними силами. Також на той момент уже було окуповане смт Велика Димерка, де проживала більшість працівників виробництва.
Команда Gemini Espresso почала розбирати потужне виробництво у той момент, коли за 2-3 км вже точилися артилерійські й танкові бої.
Ще одна складність, з якою ми зіткнулись — це транспортування. Зі мною зв’язалися представники Укрзалізниці та Укрпошти з пропозицією перевезти все безплатно в межах державної програми. Але ми не могли доставити обладнання до залізниці, а Укрпошта згодом не ризикнула їхати до Броварів, і ми їх розуміємо — це справді було небезпечно. Своїми силами вдалося знайти автотранспорт і вивезти 21 фуру, по 20 тонн кожна. На той час були екстремально високі ціни на перевезення — одна така вантажівка з Києва до Західної України коштувала нам 70-75 тисяч гривень замість звичних 18 тисяч. Але ми розуміли — люди ризикують своїм життям і майном, тож питань щодо ціни не виникало. Майже все було транспортовано, окрім складських конструкцій та ростера, який придбали буквально вісім місяців тому та який є основою нашого виробництва. Проблема в тому, що він потребує специфічних знань з демонтажу та спеціального транспорту для перевезення й завантаження, який на той час було неможливо знайти.
Згодом я зміг поїхати до Чернівців коригувати процеси. Разом із власником компанії ми оглянули приміщення і зрозуміли, що за деякими параметрами воно нам, на жаль, не підходить. Приміщення на другому поверсі, ліфт підіймає лише півтори тонни, а в нас вага однієї лінії 3-4, а ростера — 10. Тому ми використали це приміщення як тимчасовий склад для зберігання продукції компанії. У Чернівцях повноцінно запустити виробництво не вдалося, але в нас уже був деякий запас продукції, тож почали відновлювати роботу. До цього моменту півтора тижня взагалі не вели комерційної діяльності.
У результаті релокували виробничий цех до Львова, де нам допомогли влаштуватися наші партнери з компанії Fest Local. На своїй території вони для нас виділили відремонтований ангар на безоплатній основі. Тож уже на третій тиждень війни ми повністю влаштувались на новій локації та змонтували виробничі лінії.
Також нам вдалося перевезти працівників, які виявили бажання, — орендували житло для них та їхніх сімей. Загалом приблизно 30 наших працівників переїхали до Львова.
Результати релокації
Я вважаю, що попри всі витрачені кошти й почасти порушені процеси, рішення про релокацію було правильним. Ніхто з нас не розумів, як розвиватимуться події, а загроза втратити все, що компанія напрацьовувала протягом 25 років, постійно зростала.
У випадку вимушеної релокації потрібно бути рішучим, швидко ухвалювати рішення та розуміти, для чого ви це робите. Наша компанія поєднала всі ці три аспекти, тож ми, можна сказати, врятували наш бізнес.
Після звільнення Київської області був сильний ракетний обстріл у Броварах. Пошкодили багато об’єктів і будинків, а також і наше виробництво. Але ми все ж, на щастя, відбулися легким переляком: у будівлі повибивало шибки, двері та пошкодило фасад.
Чи плануєте повернутися?
Так, точно плануємо й уже почали потроху повертатися. Основна причина такого рішення — обладнання компанії, частина якого залишилася на стандартній локації. До того ж у Києві та Львові зараз приблизно однаковий рівень безпеки. Зараз у нас велике логістичне виробництво: усю продукцію обсмажують в одному місці, а потім везуть на фасування в інше. Якщо врахувати нинішні ціни на пальне, тривалість перевезення через блокпости, то виходить доволі висока собівартість цієї кави. Тож для нас важливо із часом повністю повернутися до нашого цеху, який закриває всі процеси виробництва.
Поради керівникам щодо релокації
Власникам бізнесів краще знати, які рішення ухвалювати. У них власні міркування щодо розвитку та збереження проєктів, тож кожне рішення правильне. Від себе хочу сказати, що не варто недооцінювати серйозність подій, які відбуваються у нашій країні, та чекати слушного моменту. Часто люди хочуть “пересидіти” війну й уже потім відновлювати процеси. Та якщо є можливість, кошти й бажання зберегти бізнес і людей, робіть це зараз. У цьому контексті не потрібно ховатися. Якщо немає можливості працювати на своїй локації, потрібно шукати варінти та перезапускатися на нових. Тим паче зараз уже значно більше програм від держави, спрямованих на підтримку бізнесів, ніж було, коли ми переїжджали. Розвивайте бізнес і підтримуйте економіку України. Швидко ухвалюйте рішення, переїжджайте на спокійніші території, платіть податки, адже ваші проєкти — це також певний фронт.
Сергій Рудковський, генеральний директор SEMecopack:
Бренд SEMecopak — це компанія, яка розробляє, виробляє та випускає нові види екологічного паковання для фруктів, овочів і промислових продуктів. Усі процеси відбуваються в двох областях України: Дніпропетровській та Львівській. Ми постійно перебуваємо в пошуку нових рішень, які допоможуть зберегти нашу планету та запобігти глобальним катастрофам. Одним із таких винаходів стало паковання з унікального та чистого матеріалу з назвою пульперкартон, який ми представили на ринку.
Початок війни та перші рішення
Ми перебували в тривожному інфопросторі вже деякий час і розуміли, що війна може початися, тож заздалегідь почали готувати інструкції для працівників. На заводах усі знали, як діяти в разі вимкнення зв’язку та електрики, також були продумані способи комунікації на випадок, якщо зникне мобільний зв’язок. Так, ми, як і більшість, прокинулися від вибухів, але реагували швидко й структуровано. Спочатку ми заспокоїли працівників у чатах і повідомили, що продовжуємо роботу. Оперативний штаб для узгодження рішень узявся розв’язувати задачі зранку й уже після обіду сформував вказівки щодо змін у процесах.
Варто зазначити, що основний процес роботи відбувався в Дніпропетровській області, а приміщення поблизу Львова ми придбали незадовго до війни — приводили його до ладу й паралельно будували додаткову лінію для випуску продукції. Початок війни змінив хід наших планів і довелося швидко змінювати концепт та перевозити обладнання з іншої виробничої площадки. Усе змінилося тоді, коли ситуація в нашому регіоні погіршилася й стало зрозуміло, що порушено первинні канали збуту й продукція може бути незатребувана.
Релокація
Ми розуміли, що маємо обов’язки перед клієнтами, яких не можемо підвести. Саме тоді було вирішено прискорити роботи на цеху біля Львова, змінити концепт і перевезти обладнання з іншого виробничого простору. Частина працівників змогла переїхати разом з нами, хоча ми й зіткнулися з проблемою розселення та необхідних на це фінансових витрат. У результаті ми впоралися із цим питанням власними силами та ресурсами. Додам, що основний цех також продовжує роботу, але в мінімальних обсягах.
Якщо описувати наш переїзд одним реченням, то це оперативні рішення та безліч складних ситуацій, які виникали одна за іншою. Усі етапи потрібно було проводити дуже швидко й водночас виважено. Нам навіть довелося відокремити деяких працівників від основних процесів і сфокусувати їх на нових, а саме: демонтаж, завантаження, розвантаження, монтаж обладнання. Кожен із цих процесів ресурсомісткий та потребує грамотної координації, за що й відповідало керівництво компанії. Хочеться згадати й про підтримку влади на місцевому та державному рівнях, ми справді її відчули на собі.
Результати переміщення
Наш переїзд можна назвати успішним. Звісно, попереду в нас ще багато покращень та вдосконалень, але загалом це хороше рішення, адже ми можемо працювати та надавати роботу іншим людям.
Чи плануєте повернутися?
Зараз складно прогнозувати повернення назад, але ми налаштовані продовжувати працювати й підтримувати людей та економіку тих регіонів, де представлені наші підприємства. Цех у Львівській області перебуває на стадії реконструкції, запуску та пусконалагодження. Підприємство у Дніпропетровській області продовжує роботу, але в інших масштабах. Згодом будемо думати про створення іншої лінії, що буде більш потрібною в цьому регіоні. Наше рішення буде не в площині повернення, а в площині реформації бізнесу.
Поради керівникам щодо релокейту
Перш за все, потрібно правильно зосередити свої ресурси на підготовці до переїзду. Багато залежить від обсягу підприємства. Також варто оцінити кількість транспортних одиниць, які будуть залучені та можливість складування елементів на новому місці. Під час перевезення обладнання має бути розроблена спеціальна система розбирання та складання його без зупинки. Організовуючи процес перевезення, доведеться відокремити велику кількість працівників від основних робочих процесів та сфокусувати їх на нових, а саме: демонтаж / навантаження / вивантаження / монтаж обладнання. Переїзд є дуже ресурсомістким процесом і потребує правильної координації, адже в одному місці люди вантажать, а в іншому розвантажують елементи. Ще одним важливим питанням є підготовка облікової бази, бо зазвичай на підприємствах одна виробнича лінія – це одна одиниця. Коли відбувається розбір на елементи з’являється багато одиниць, які потрібно правильно врахувати, а це потребує синхронної роботи виробництва, технологів і фінансового блоку.
