Однією з функцій сміху є захист людської психіки від стресу. Якщо кожен поспостерігає за собою, то помітить, як жарти допомагають переживати складні події. Це відбувається через те, що сміючись, у нас виділяються ендорфіни, які зменшують біль та викликають легку ейфорію.
Оскільки війна в Україні стала для кожної людини стресом, що супроводжується трагічними подіями, то задля порятунку здорового глузду, зросла потреба у гуморі. Ми запросили трьох коміків, що першими, після початку повномасштабного вторгнення, провели стендап у бомбосховищі та написали комедійний концерт на тему війни. Феликс Редька, Ілля Глущенко та Костянтин Яценко розповіли про процес генерації ідей, взаємодію з аудиторією, головні завдання коміка, а також розглянули етичну сторону жартів.
Коли почалася війна, то перші думки зовсім не стосувалися моєї професії та пов’язаних з нею процесів. Спочатку потрібно було прийняти події, знайти канали для отримання інформації, організувати побут у новій реальності, зв’язатися з близькими та надати допомогу. Тобто весь перший тиждень рефлексії щодо комедії та її доречності не відбувалося, весь мій фокус був спрямований на фізичну безпеку.
Я не є професійним стендап-коміком, але моя діяльність пов’язана з гумором. Переважно я працюю комедійним сценаристом. Із Феліксом ми знайомі вже 10 років, а останні два разом розвиваємо його YouTube канал (пишемо жарти, придумуємо формати відео та реалізуємо). Виступ перед публікою став для мене новим досвідом, водночас процес генерування жартів мені добре знайомий.
Так сталося, що за декілька днів до початку війни я вийшов з лікарні після тривалого лікування. Мав масштабні плани щодо концертної діяльності, які не реалізувалися. У той період було багато думок, як краще вчинити: війна є надзвичайно болючою темою, і з комедією потрібно бути обережними. А потім я побачив пост Фелікса про стендап у бомбосховищі та вирішив написати йому, оскільки вже мав певні спостереження та жарти. І хоча ще не було розуміння, чи потрібно це комусь, бажання висловитися стало вирішальним в ухваленні рішення.
Відновлення діяльності та стендап у бомбосховищі
Фелікс:
Коли я трохи адаптувався до війни, то почав робити те, що вмію. У цьому й суть коміків — ми постійно генеруємо комедійний контент і найчастіше не бачимо в цьому етичної проблеми. Якщо у людей є запит на сміх, то ми його надаємо. Так вийшло зі стендапом у бомбосховищі: на 21-й день війни з’явилася локація та аудиторія, яка хотіла прийти, а отже жодних сумнівів бути не могло.
Усе життя стендап-коміка — це виступ. Ми перманентно шукаємо можливість з’явитися на сцені.
Для стендапу в бомбосховищі ми шукали слухачів виключно через Instagram і отримали безліч охочих, тому залучати додаткові рекламні канали потреби не було. Такий ажіотаж легко пояснити. Тривав уже 21-й день війни, у людей весь цей час був єдиний маршрут — від бомбосховища до магазину, тож психіка потребувала відпочинку.
Ілля:
Після шоку від початку війни почалася рефлексія, яка привела до розуміння, що ми хочемо бути максимально ефективними у своїй діяльності. Тому ми продовжили придумувати контент і знімати гумористичні відео, щоб підтримати настрій і бойовий дух наших громадян. За три місяці було створено багато роликів, але попри це наша команда все ще має безліч ідей, тому ми продовжуємо втілювати свою мету.
Оскільки ми не припиняли випускати відео, то бачили з коментарів, що запит на гумор у людей не зник. Це і сприяло нашій впевненості в організації концерту. Спочатку хотіли виступити перед військовими, щоб дати їм хоча б годину на мирне життя, але тоді вони не мали навіть стільки вільного часу. Тож було вирішено опублікувати інформацію про захід у соціальних мережах та запросити всіх, хто готовий сміятися.
Мені дуже запам’яталася сюрреалістична атмосфера цього стендапу. Наприклад, нас охороняли хлопці з тероборони, у масках і з автоматами, а сиділи ми в місці, де передбачено захист людей навіть у разі ядерного вибуху. Енергія навколо була така, ніби ми всі разом зібралися обстоювати й охороняти нашу свободу слова.
Костянтин:
За три тижні війни я пережив складний досвід, і моя захисна реакція спрацювала так, що я почав детальніше бачити життя і знаходити способи пожартувати над різними ситуаціями. Коли Фелікс почав організовувати перший воєнний стендап — я писав матеріал про своє життя в нових умовах. Дуже хотілося цим матеріалом підтримати аудиторію, адже ми всі пережили схожі емоції. І я вважаю, що мені це вдалося: всі присутні були в класному настрої, сміялися із жартів, підтримували одне одного. Знаєте, ми просто насолодилися моментом і зрозуміли, що гумор точно зараз на часі.
Жарти у воєнний та мирний час
Фелікс:
Генеруючи матеріал, незалежно від часу важливо, щоб теми були спрямовані в загальне русло людської уваги. Зараз це війна, пов’язані з нею події, почуття та емоції. Тому коли я знаю, про що писати жарти, труднощів не виникає, навіть якщо основною темою є трагічні ситуації. Наразі мені легше придумувати стендапи, оскільки інфоприводів для висміювання достатньо, усі люди в темі, а отже я можу охопити більше слухачів, які розуміють ці жарти.
Також я не маю проблем з тим, щоб виводити людей на позитивні емоції. Зазвичай на концерти приходять слухачі, що вже готові трохи легше ставитися до подій. Але все-таки на 3-4-й місяць війни нерви напружені у всіх, і неправильне формулювання чи інтонація можуть когось образити. Це, напевно, головна відмінність між мирним і воєнним часом:
У мирний час ми не так переймаємося почуттями інших, зараз — відчуваємо більше відповідальності за психологічний стан нашого народу.
Ілля:
Коли люди довго займаються комедією, то процес написання жартів стає напівмеханічним. Тобто ми знаємо, які повинні бути конструкції, творчі ходи, особисті презентації. Звісно, є різниця між жартами у воєнний та мирний час. Але для досвідчених коміків вона не так відчувається через вибудувану роками механіку створення матеріалів.
В аудиторії зараз є підвищений запит на гумор — через величезну кількість страждань навколо. Це один з видів сублімації негативу, і нічого поганого у висміюванні спільного болю немає. Українці починають та завершують свої дні читанням новин і можуть випускати емоції через ненависть до росії. Або ж прийти на стендап і посміятися з них разом з іншими.
Ситуацію у країні це не поліпшить, але зберегти психічний стан людей допоможе. Тому я впевнений, що гумор і сміх під час війни не просто доречні, а необхідні.
Костянтин:
У мирний час я маю більший діапазон тем для жартів, ніж зараз. Ця війна змінила звичне життя кожного та показала нову реальність, і комік просто не може вийти на сцену та говорити на будь-яку іншу тему.
Але попри цю обставину, комедія стала нести в собі більше сенсу. Вона почала зцілювати як слухачів, так і тих, хто на сцені.
Коміки — звичайні люди, вони також закривають свої потреби через виступи. Ми так само багато переживаємо, думаємо, розв’язуємо побутові проблеми. Але саме навичка висміяти всі труднощі допомагає зняти напруження із ситуацій. Коли я ділюся зі слухачами тим, що мене бентежить, через комедію та отримую класний зворотний зв’язок, то розумію схожість наших переживань. Це усвідомлення допомагає у будь-які часи, незалежно від рівня труднощів і життєвих проблем.
Чи доречно сміятися в трагічні часи?
Фелікс:
Є люди, які вважають, що гумор недоречний під час війни, і це їхнє особисте право. Але вони не можуть пояснювати іншим людям, як їм жити, що висміювати, як проводити час і які емоції відчувати. Якщо ти впевнений у недоречності позитивних емоцій зараз, то просто не споживай гумористичний контент, не дивись відповідні відео та не використовуй жарти у повсякденні. Це цілком нормальна реакція, якщо людина не лізе зі своєю позицією до тих, хто готовий іноді змінювати фокус уваги.
Здебільшого аудиторія все ж потребує гумору, тому що так влаштована психіка. Для експерименту поспілкуйтеся з військовими або лікарями — усі вони багато жартують та сміються, бо це необхідний захисний механізм для людини. Ми плачемо та сміємося, і кожна із цих емоцій потрібна нам для існування. Навіть коли діти тільки народжуються, у них уже є безумовний рефлекс усмішки.
Ілля:
Просто відкрийте TikTok — і ви побачите величезну кількість стендапів від людей, що до цього ніколи не були на сцені та не писали жартів. Відсутність досвіду не заважає їм збирати зали, поліпшувати настрій собі й людям, розряджати обставини. Потім подивіться Twitter та Instagram — і ви помітите щоденний контент з мемів, в основі яких саме тема війни. Я думаю, що це вже є відповіддю на запитання про доречність. Якщо зараз кожен другий українець генерує комедійний контент у різних форматах, а всі інші репостять це, підтримують, обговорюють, “докручують”, то робимо висновок, що люди хочуть жити далі з позитивом.
До речі, на стендапі в бомбосховищі Фелікс вийшов до аудиторії та нагадав, що цілком нормально не бути готовими до сміху. Нам була і є важливою присутність людей, які готові слухати комедійний матеріал, і ми точно не хочемо комусь нав’язуватися. Ми би справді не засмутились, якби хтось із присутніх встав і вийшов, оскільки зрозумів, що для нього це занадто. Психологічний стан слухача — це для нас найголовніше.
Костянтин:
Я вірю, що гумор допомагає всім сторонам, залученим у процес. Трагічні часи або ні — народ потребує балансу у своїх емоціях. Різниця в тому, що погані новини зараз шукати не потрібно, вони й так переслідують нас, а от позитив доводиться створювати самостійно. Мені як коміку завжди стає легше, коли я ділюся своїми жартами і чую сміх — так я відчуваю певне емоційне розвантаження. Думаю, що глядачі проживають дещо схоже, інакше я не можу пояснити таку жагу до комедійного контенту.
Насправді в жартах також можна знайти підтримку та усвідомлення, що ти не один. А це вже багато важить і полегшує проживання складного досвіду.
Пам’ятаю, у перші дні війни справді виникали думки, що нікому моя робота зараз не знадобиться. Але ж я цим займаюся давно і не можу інакше, тому просто продовжив і вже у процесі виявив, що попит на комедію навіть зріс.
Стендап — це комунікація?
Фелікс:
Особисто я не замислююсь над такими питаннями. Комедія не є якоюсь дисципліною в університеті, як і не існує науки, що вивчає процес формування жартів. Найчастіше все відбувається інтуїтивно. Тому навколо мене є просто коміки, які живуть свої будні й щодня генерують жарти, які відгукуються їхнім глядачам.
Не пам’ятаю, щоб хтось із нас сидів і розмірковував, що ми даємо людям, чи лікуємо комедією їм душі й так далі.
Ні, моє оточення трохи інше: ми прокидаємося, пишемо матеріали, виступаємо, а інші люди якось уже на це реагують.
Ілля:
Так, для мене стендап — це комунікація між коміком та аудиторією. І для того, щоб ця розмова була якісною, ми повинні створювати підґрунтя для виступу. Існує безліч історій, коли слухачі обурюються жартами, ображаються, висловлюють претензії. Щоб цього уникнути можна заздалегідь попередити про присутність чорного гумору, трохи розповісти про теми та нагадати, що кожен може піти у будь-який момент. Я багато думаю про наших військових, які зараз борються на фронті якраз за свободу слова, а ми у тилу цькуємо коміків за невдалі жарти. Але професійний комік уміє вибудовувати такий зв’язок з аудиторією, щоб вони не обурювалися та розуміли, що це просто жарти.
У подібній комунікації легко помилитися і тому цій навички потрібно навчатися.
Костянтин:
Для мене стендап є процесом, який закриває певні потреби. Ми комунікуємо з аудиторією через свої історії, жарти, спільні події, а наші слухачі відповідають нам реакцією. Не завжди це позитив, іноді можуть надати й негативний зворотний зв’язок, але це все одно діалог. Найчастіше все ж таки ми перебуваємо на одній хвилі, й після виступу всі відчувають наповнення, що класно надихає на створення нових матеріалів.