Турбота про психічне здоров’я працівників як елемент корпоративної стратегії — це вже не просто тренд, а важливий крок для покращення результатів компанії. Можливість вирішувати особисті та професійні питання, прямо на робочому місці дійсно приносить успіхи, адже задоволені та замотивовані люди більш ефективні. Саме тому бізнеси у всьому світі наймають у штат психологів або залучать таких спеціалістів проєктно. Поширюється така практика і в Україні, зокрема, у великих компаніях.
Ми поговорили із Марією Карпілянською — корпоративною психологинею в EVO.company. Експертка розповіла про свою щоденну роботу, етичні виклики та улюблені робочі кейси.
Про обов’язки та запити, які вирішую
Основні мої обов’язки — це проведення психологічного консультування або психотерапії, групова психотерапія або інші формати групової взаємодії, наприклад, фідбек-сесії. Також проводжу навчання в різних формах — іноді це психоедукація, тобто лекції на суто психологічну тематику, а іноді змішана тематика, наприклад, лекції або курси зі зворотного зв’язку, комунікацій чи роботи з командою, тобто поєднання психології та бізнесового складника. Ще беру участь у розробці загальних досліджень компанії, як-от eNPS (лояльність співробітників) або оцінки за методом 360 градусів та роблю дослідження за запитом лідерів — у певних командах можу проводити методики для психодіагностики вигорання або депресії.
Кожен працівник компанії може звернутися до мене як із професійними, так і особистими запитаннями. Це можуть бути якісь робочі конфлікти, адаптація до нової ролі — якщо людині складно розібратися в ситуації, коли її завдання та обставини поруч змінилися. Іноді звертаються із конкретними симптомами — наприклад, якщо людина останнім часом відчуває багато тривоги й не може зрозуміти з чим вона пов’язана. Бувають серед запитів і втома, виснаження та вигорання.
Також є довші запити, умовно, коли людина хоче все контролювати, у неї це не виходить і вона тривожиться. Деколи із цього можуть випливати інші проблеми — наприклад, що людина не чутлива до своїх емоцій, та не дуже їх розрізняє.
Кількість часу, необхідного для роботи із кожним клієнтом, різна. Якщо це адаптація до певної ситуації, то вистачає 1–3 сесії. Якщо запити глибші й проблема пов’язана з патернами людини, які існують досить довго і треба їх змінити, то це зазвичай займає більше часу. Так із запитами про саморозвиток ми можемо працювати пів року-рік. Моє ж завдання — зробити рівно стільки сесій, скільки треба.
Думаю, де в чому роль корпоративного психолога та коуча, який працює з організацією, може перетинатися, проте в психологічній роботі у нас з клієнтами часто немає конкретної цілі, до якої ми ідемо. Тобто я маю допомогти людині зрозуміти природу процесів, які відбуваються та знайти шляхи для покращення ситуації.
Деколи до мене приходять із запитами цілі групи. Колись я працювала із двома щойноствореними командами, у яких люди ще не знали одне одного та поки не вибудували комунікацію всередині. Я організувала серію регулярних зустрічей, на яких підіймалися актуальні для формування взаємодії теми й кожен розповідав про себе та своє життя та про події, які відбуваються. Через цей формат люди краще пізнавали одне одного, а іноді навіть приймали якісь спільні рішення після зустрічей. Ну й заодно дізнавалися більше про себе.
Про роботу після початку повномасштабної війни
Як корпоративна фахівчиня я також можу ініціювати якісь заходи самостійно, адже працюю всередині організації та розумію, які процеси в ній відбуваються та бачу їхню динаміку.
Так перед початком повномасштабної війни, 20 лютого, я провела вебінар про те, як зараз жити з тривогою та очікуванням, чи буде війна. Коли ж усе справді почалося, то в перший день я записала відео для всіх із порадами та екстреними способами самодопомоги. Далі в мене була пауза на тиждень. Я сама не могла одразу працювати, адже треба було освоїтися в новій реальності. Люди також нічого не писали. Перші запити почали з’являтися через тиждень.
Зараз, через п’ять місяців після вторгнення, як не парадоксально, запитів на консультування стало менше. Я бачу в цьому декілька причин. По-перше, спочатку в людей був шок і вони намагалися з ним впоратися. По-друге, дехто відмовляє собі в консультації, бо думає, що комусь це потрібніше, умовно: “я в безпеці, у мене нічого не сталося, мої близькі в безпеці, то чого ж я буду звертатися до психолога?”. По-третє, дехто може взагалі не помічати, що йому потрібна допомога, адже події навколо займають у житті настільки багато місця, що можна не помітити в них себе.
Саме тому зараз я комунікую більше з власної ініціативи, нагадую всім, що зараз є сенс про себе попіклуватися, окремо спілкуюся з лідерами. На початку цієї фази війни, я розуміла, що людям складно і вони не завжди можуть поділитися тим, що з ними відбувається, адже часто бережуть одне одного. Саме тому створила групу підтримки, яка орієнтована не на динаміку і стосунки всередині групи, а на пошук ресурсів та взаємопідтримку.
Про складнощі та етичні виклики в професії
Найскладніше в роботі мені дається те, що пов’язане з етикою. Звичайно, є багато бонусів у тому, щоби мати корпоративного психолога в штаті компанії, однак основний наріжний камінь — це етика.
Я маю бути дуже обережною з усім, що я говорю. Ніколи не використовую жодну отриману інформацію, не ділюся жодними даними та зберігаю повну конфіденційність. Наприклад, моя найближча команда — це приблизно 10 людей. І цих людей я не можу консультувати, а можу лише давати якісь поради, якщо мене попросять. Наприклад, розповісти, якого психотерапевта обрати або куди звертатися, щоб отримати антидепресанти.
Якщо ж це люди, з якими ми бачимося рідко на якихось загальних зустрічах, то із ними я можу працювати, але ми заздалегідь обговорюємо ці моменти та домовляємося, як потім будемо взаємодіяти та вибудовувати стосунки. Наприклад, якщо зустрінемося десь на загальній зустрічі, то забуваємо про нашу історію. Через це я навіть не ходжу на корпоративи та спільні тусовки, окрім тусовки зі своєю командою. Також дотримуюся правила не вітатись з клієнтами першою, щоб зберегти конфіденційність — і попереджаю про це на першій зустрічі.
Ще одна складність — те, що я ніколи не маю права втрутитися.
Тобто можу чути про ситуації, які здаються несправедливими або ті, які можна було б вирішити організаційно. Однак не маю права піти й розібратися із ситуацією, у яку потрапили мої клієнти, а лише можу допомогти їм зробити це самостійно.
Щоб справлятися із цим, я постійно проходжу супервізію та особисту терапію. Тобто якщо в мене виникає бажання піти рятувати клієнта, то це привід обговорити із моїм супервізором, чому таке відбувається. Компанія ж своєю чергою компенсує мені цю професійну супервізію.
Про метрики вимірювання та успішні кейси
У мене немає метрик вимірювання своєї роботи, як психотерапевтки. Я зрозуміла, що психотерапія, особливо в моєму підході (гештальт-терапія) орієнтована не на результат, а на процес. Тобто умовно я могла б розглядати такі показники, як кількість сесій, відгуки від клієнтів чи рекомендації, однак це могло б дуже впливати на те, як я роблю психотерапію. Тому зараз відстежую лише загальну кількість консультацій у компанії та відсоток, на який вона росте. Так я змогла з’ясувати наявність цього зростання від кварталу до кварталу, щоб просто розуміти загальну динаміку. А от конкретних цілей для цього зростання не маю (умовно, щоб консультацій ставало на 30 % більше щороку).
З організаційними завданнями все інакше. Коли це проєктна робота, як-от навчання, дослідження, то кожен проєкт має свої метрики успішності.
Особисто пишаюся курсом зі зворотного зв’язку, який розробили та провели ми спільно із колегою, яка працює з EVO як організаційна коуч-спеціалістка. У ньому взяли участь п’ять груп лідерів та загалом понад 50 людей. Тривало навчання 14 тижнів — це 3 місяці. Керівники відвідували заняття раз на тиждень та виконували домашні завдання. Найбільше в цьому курсі мені подобається те, що він на стику коучингу, психотерапії та бізнесу. Тобто все найкраще, що можна було взяти із цих напрямів, ми помістили в курс. І він справді був трансформаційним.
Ще один улюблений кейс — це проєкт, який роблю зараз. У ньому 10 лідерів проводять скринінг вигорання у своєї команди. Спочатку я зібрала групу охочих менеджерів, з якими ми пройшли тренінг та синхронізувалися в тому, що таке вигорання, чому воно виникає й що з цим робити.
Потім вони підготували докладні комунікації для своїх працівників, а після цього люди пройшли тестування. Я проаналізувала результати й тепер ми спільно сплануємо заходи, які кожен лідер зробить у своїх командах для покращення ситуації — залежно від того, у чому складність кожної команди. Раніше ми такого не робили й мені дуже подобається, що ми проходимо повний цикл і робимо все правильно. Тобто не просто робимо заміри заради замірів, а кожен лідер розуміє, навіщо ми виконуємо цю роботу і який результат нас може чекати. І круто, що затрачуючи порівняно небагато часу, в 10 командах відбудуться якісь трансформації.
Що допомагає залишатися в строю
Справлятися з усім, що відбувається, мені допомагає психотерапія, супервізія та навчання. Зараз я навчаюся на супервізора та тренерку-викладачку. З початком повномасштабної війни в навчанні була пауза, однак невдовзі все відновилося. Для мене це стабільна річ, яка збагачує й допомагає.
Також допомагає волонтерство та благодійні проєкти, які дають відчуття, що я сприяю перемозі. До них належать регулярні донати, плетіння сіток, фандрейзинг на різні ініціативи. Якось я віддавала свої речі як лот на аукціон та допомагала збирати гроші на авто. Коли ми накопичили усю суму, то було дуже приємно.
А ще рятує особиста філософія, яку я змогла для себе вибудувати — достатньо часу приділяти собі, відпочинку та особистому стану.
Навіщо компаніям дбати про ментальне здоров’я
Я вважаю, що на теперішньому етапі економіки й бізнесу, люди — це один із найбільших чинників, який дає змогу компаніям бути конкурентними. Якщо раніше люди робили одні й ті самі дії, то зараз, від креативності, настрою, залученості та відчуття свого вкладу працівників, сильно залежать результати компанії.
Wellbeing — тобто піклування про здоров’я, добробут та психічне здоров’я співробітників, роблять їхню роботу ефективною та приємнішою, та загальні результати — кращими.
До того ж це складник HR бренду. Коли я тільки починала працювати на цій посаді три роки тому, то взагалі не знала компаній, у яких є щось подібне. Зараз же, у тому чи іншому вигляді, принаймні, в IT-компаніях про психічне здоров’я починають дбати. Десь це може бути психолог у штаті, а десь — провайдери, які надають психологічні послуги. Тому думаю, що скоро це буде важливим для позиціювання брендів та компаній.
Раніше взагалі проблемою було те, що люди мало знали про психологію та психотерапію. Зараз же проблема в тому, що інформації багато і вона різної якості — так само як і спеціалістів на ринку. Важливо мати якесь джерело чи перевірених людей, яким ти довіряєш. Тому круто, коли компанія стає певним фільтром, перевіряє людей, з якими співпрацює, а працівники в результаті отримують якісні послуги.