Усе частіше кіноіндустрія показує глядачам фільми, зняті за ігровими мотивами. У кадрі присутні справжні люди, а комп’ютери створюють фантастичні ефекти. Це додає емоцій, масштабу, викликає бажання не відходити від екрана. Але Хаяо Міядзакі своїми малюнками та принципами навчає, що анімаційне кіно може бути не менш захопливим. Йому не цікаво керувати людьми на знімальному майданчику, тому всі його роботи — це мультиплікації.
Сьогодні ми розповідаємо історію японського митця, розглядаємо його інструменти для комунікації з аудиторією та аналізуємо фантастичний реалізм у роботах.
Трохи історії
Хаяо Міядзакі народився у 1941 році в містечку Акебоно-ті. Його дитинство проходило в частих переїздах, через нестабільну воєнну ситуацію в Японії. Згодом у своїх інтерв’ю Міядзакі розповів, що вже у 3 роки був добре знайомий із жорстокістю, яку можуть проявляти люди. Але попри весь хаос, свідком якого був митець, у його душі збереглося світло та дитячі мрії про кращі часи. Війна й тяжка хвороба матері не зробили його наміри злими, а навпаки, розвинули навичку, яка стала основою для роботи режисером. Щоб залишатися щасливим, Міядзакі вигадував власні світи, у яких не існує зброї, а добро завжди перемагає зло, — саме ці фантастичні фрагменти зображені в екранізаціях.
Тато Міядзакі працював авіаційним інженером у сімейній компанії під назвою Miyazaki Airplane. Під час війни він виготовляв штурвали для винищувачів, а син щодня спостерігав за цим процесом. Із цієї причини літальні апарати присутні в усіх роботах Хаяо. Митець їх романтизує та звеличує, оскільки вони нагадують йому про дитинство та сім’ю.
1958
Майбутній режисер уже був знайомий з японськими коміксами, йому подобалося вдивлятися в ілюстрації, аналізувати сюжет. Проте намір створювати власні розповіді з’явився пізніше — тієї миті, коли він уперше побачив повнометражне аніме. Тоді всередині нього сталося одразу дві зміни: він уперше закохався (хоча й у намальовану героїню) та вирішив створити дещо подібне, але за власними мотивами.
1963
У квітні Міядзакі закінчив університет, де вивчав політику та економіку, утім за фахом не пропрацював жодного дня. Попри відсутність відповідної вищої освіти, він знав, що хоче пов’язати своє життя із творчістю.
Цього ж року Хаяо почав працювати художником на кіностудії Хоей. До його обов’язків входило малювання проміжних рухів персонажів між компонуваннями. Це був складний та низькооплачуваний процес, проте навички, які він здобув, знадобились у створенні майбутніх мультиплікацій.
1964–1985
Протягом наступних 20 років режисер змінив кілька місць роботи, долучився до створення десятків мультфільмів, знайшов однодумців. Він перманентно вдосконалював свої навички, а разом із цим отримував все більш значущі посади. У його портфоліо вже були самостійно створені персонажі, повноцінні сценарії та навіть одна екранізація його твору.
Після успішного прокату першої мультиплікації, у 1985 році, разом з редактором журналу Animage Міядзакі створив анімаційну студію під назвою Ghibli. Саме у її стінах були намальовані та реалізовані всі найкращі роботи Хаяо, які зробили його відомою особистістю.
Інструменти Хаяо Міядзакі
Літальні апарати
У кожній роботі ми спостерігаємо за різними втіленнями літальної системи. Ось звичайний дельтаплан і дирижабль, а вже в наступному кадрі це можуть бути чарівна гусениця та корабель. Спочатку любов Хаяо до польоту відображалась у його роботах через об’єкти, які він спостерігав у дитинстві. Але згодом цією здатністю митець почав наділяти неочікуваних персонажів. Наприклад, в аніме під назвою “Порко Россо” свиня на гідроплані зображувала в повітрі пілотні фігури, а пірати танцювали балетні рухи.
Такий інструмент робить мультиплікації унікальними та впізнаваними. Він дає глядачеві картинку з великою кількістю механізмів, які не зустрінеш у реальному житті та які тримають увагу прикутою до екрана.
Головний мотив зображення незвичайних літальних апаратів — нагадати про масштаб можливостей, які доступні людині. Якщо в реальному світі не існує мітли, що літає, то ми можемо її намалювати й екранізувати. А це вже робить її значною частиною життя того, хто “оживив” предмет.
Природа
Найчастіше природа характеризує момент затишшя. У миті її споглядання герої мало розмовляють, а якщо і є повноцінні діалоги, то завжди зі зниженим тоном голосу. Акцентовані кадри потрібні для того, щоб схилитися перед красою морської води, квітучого лугу, засніжених гір. Як і все у роботах Міядзакі, природа також має своє життя. Поки персонажі проживають власні історії, природа змінює колір, що характеризує сум, спокій або радість.
У фільмі “Навсікая з долини вітрів” люди виготовили отруйні речовини, які вбивають навколишнє середовище. Тоді дерева пожертвували собою, щоб очистити світ і врятувати інших його мешканців. Екологія — справжня героїня в роботах Хаяо. Вона має емоції, може гніватися на тих, хто намагається нею заволодіти, може перетворитися на тварину й помститися.
Зображення природи як живої істоти — це послання до глядачів про їхню відповідальність перед нею. У “Тоторо” бабуся каже фразу: “Природа нас годує”. Режисер не намагається в такий спосіб моралізувати — він має на меті показати, що відбувається всередині дерева чи квітки, коли суспільство не звертає на них уваги.
Деталізація та рух
Зазвичай у кадрі складно знайти предмет, що є статичним і не залученим в історію. Навіть якщо предмет ніяк не впливає на загальний сюжет, він усе одно буде створювати власний рух життя. Складки на одязі, тіні від будівель, тріщини на дорогах — кожна із цих деталей промальована та перебуває в русі. У сценах з великою кількістю людей відсутній фокус на чомусь одному — уся картинка взаємодіє з глядачем. Це пов’язано з особливим баченням художника. Він створює цілісний світ і вважає, що немає сенсу приділяти увагу лише головним персонажам. У його роботах важливі всі: від другорядних героїв до шафи для посуду.
Під час першого знайомства з фільмами може здатися, що подібна деталізація зовсім не обов’язкова. Проте вона є одним з важливих інструментів режисера та його “фірмовим стилем”. Наприклад, присутність павуків допомагає одній з героїнь відчути турботу в складний час; іншій дівчині живі камінчики вказують дорогу. Кожен із предметів, який ожив, завжди стає у пригоді та відіграє свою роль у повноцінній картині.
Перманентний рух і детальне зображення усіх складових — це меседж від автора глядачеві. Він показує, що не існує неважливих форм життя. Предмети, з якими ми щодня взаємодіємо, заслуговують на дбайливе використання, тварини й інші співмешканці людини на планеті потребують уваги, піклування й поваги.
Діти
Усі малюнки та фільми Хаяо Міядзакі створені передусім для дітей. Щоб малеча могла якомога глибше відчути історію на екрані, всі головні персонажі є дітьми. Маленькі глядачі ідентифікують себе з ними та проживають емоції яскравіше. Герої завжди стикаються з дорослими проблемами та реагують на них емоційно: зі сльозами, розпачем, страхом. Це підкреслює, що у фільмі зображені звичайні діти, а не супергерої. Часто вони не знають, як вийти з обставин, у які потрапляють, але їх усіх об’єднує хоробрість та правильні люди поруч.
В одному з інтерв’ю художник пояснив, що лише діти можуть розв’язувати проблеми красою душі, а не фізичною силою та суперечками. Саме тому він їх малює тендітними та намагається сфокусувати увагу глядача на цьому. Маленькі персонажі знаходять усередині себе духовну силу, завдяки якій проходять крізь перепони, що випадають на їхню долю.
Дорослі забувають мріяти, трохи наївно дивитися на життя, вірити в дива. Присутність дитячих образів нагадує про те, що в несприятливі моменти добрі наміри допомагають ліпше, ніж занурення в негатив.
Поєднання справжнього та вигаданого
В аніме Міядзакі глядач спостерігає за фантастичним реалізмом: звичайні люди легко взаємодіють з вогнем, що розмовляє, їхнім пілотом може бути свиня, ліки доставляє мітла, а чарівники живуть поруч з усіма. Магічні персонажі також не є супергероями, вони мають почуття, страхи, проблеми. Наприклад, чарівник Хаул є дуже могутнім героєм, але за своєю натурою він боягуз. Це призводить до частих емоційних сплесків через невагомі причини. А відьма Кікі не може літати на мітлі, якщо відчуває тривогу чи сум. Тобто навіть ті, хто наділені незвичайними навичками, все ж залишаються людьми, з різноманітними проблемами.
У фільмах часто зображено співіснування протилежностей. Хаяо поєднує японський пейзаж з європейським, а середньовіччя — із сучасністю. Йому подобається наголошувати на силі добра, прийняття, гармонії. Не має значення, хто ви за національністю, професією та якому хобі віддаєте перевагу. Головне — це внутрішні добрі наміри та вміння приймати інших без бажання змінити. Подібні акценти є важливим почерком у роботі режисера, вони відрізняють його екранізації від інших уже протягом 40 років.
Коли ми бачимо фантастичний світ поруч з реальним, то хоча б на кілька митей зупиняємося та дозволяємо собі вірити в дива. “Залишайте розум і серце відкритими у будь-якому віці”, — це саме те, що хоче сказати режисер аудиторії.
Замість висновків
Аніме Хаяо Міядзакі поділені на два світи: реальний та фантастичний. Деякі фрагменти із сюжетів реальності насправді відбувалися в його житті. Наприклад, дитинство під обстрілами та рідкісні моменти наодинці з природою. Фантастичні історії, які зараз ми бачимо у роботах режисера, — це унікальне вміння знаходити прекрасне в кожному дні та наділяти ним вигадані світи.
Режисер комунікує з аудиторією через творчі інструменти у своїх малюнках і їх екранізаціях. Він не користується соціальними мережами, відмовляється від більшості інтерв’ю та рідко приходить на вручення нагород. У 2001 році його мультфільм “Віднесені привидами” отримав премію “Оскар”, та навіть тоді митець відмовився приїхати її отримати. Так він висловив власний протест перед війною, яка тоді відбувалася в Іраку. Подібні вчинки часто супроводжують кар’єру Міядзакі, він не прагне пояснити кожному значення робіт, які створює. Митець упевнений, що їх потрібно відчувати серцем і додаткового просування, через презентації та дописи Instagram, вони не потребують.
