Зсередини

Як часто потрібно змінювати місце роботи. Історії трьох комунікаційниць

Розповідаємо про кар’єрний шлях героїнь, який тривав від одного дня до семи років в одній компанії
Данилюк Даяна, 02.04.2021

Робота займає основну частину життя кожної людини. Хтось одразу потрапляє до компанії мрії, а декому потрібно пройти довгий шлях, перш ніж опинитися на своєму місці.

Ми поговорили з трьома комунікаційницями, які по-різному ставляться до професійного життя: змінюють місце роботи раз на декілька місяців, років або ж розвиваються і зростають у межах однієї компанії.


Оля Ашихміна

Я починала свій кар’єрний шлях дикторкою на радіо, навчаючись на факультеті журналістики Маріупольського державного університету. Деякий час працювала на телебаченні й займалася кореспондентською діяльністю. Згодом мені стало цікаво, як влаштована робота з рекламою, тому в моєму житті почався етап роботи менеджеркою з продажів. Як виявилося згодом, саме досвід роботи на радіо та з продажами допоможе мені на багатьох нових посадах.

Переїхавши до Києва, я спочатку шукала вакансії журналіста. Проте пішла вже пройденим шляхом і знову влаштувалася менеджеркою з продажів. Пропрацювала приблизно два місяці, після чого перейшла на київське радіо й деякий час працювала там.

Далі в моєму житті почався новий етап — я захотіла працювати копірайтеркою, адже ще під час роботи на радіо почала створювати сценарії та слогани до рекламних роликів. Я мріяла працювати саме в рекламному агентстві. Досвіду бракувало, тому мене не брали туди, куди я хотіла. Оскільки потрібно було на щось жити, я йшла на ту позицію, де завжди почувалася впевнено — менеджеркою з продажів. Протягом цього часу я поволі йшла до своєї мрії — працювала копірайтеркою на окремих проєктах, щоб набути досвіду. Робота менеджеркою також подарувала мені багато нових навичок. Зокрема, я підтягнула англійську, працюючи з різними міжнародними конференціями.

Потім у житті настав період роботи в піарі. Найкоротшим терміном роботи в ролі PR-ниці став один день, а найдовшим — півтора року. Я змінила три компанії, і це був великий період самоосвіти. Я відвідувала різні курси й вивчала різні сфери: від копірайтингу, SMM, контент-маркетингу до бренд-менеджменту.

У певний момент я відчула, що вигоріла — вся енергія, яка так довго в мені накопичувалась, швидко витратилася. Поспілкувавшись зі своїм тодішнім керівником, я покинула компанію, у якій працювала PR-ницею.

Надалі в мене був чітко структурований процес пошуку роботи — я обрала та вивчила п’ять компаній, створила під кожну окреме резюме. Пам’ятаю, в одній з них не було на той час вакансій, але мого листа з резюме прочитали й запросили на співбесіду. Вже за тиждень я вийшла на роботу, обійнявши посаду бренд-менеджерки. Я цілеспрямовано йшла в компанію, знаючи, що я можу дати вже, а чого — навчитися. У березні 2021 року я покинула посаду, про яку йдеться, бо усвідомила, що моє бачення й бачення керівництва змінилися, і я більше не можу працювати в цій компанії.

Часто траплялося, що мені пропонували нову посаду в межах однієї компанії, але я не мала достатньо знань. Лише тричі мені вдавалося потрапити на ті позиції, де я справді дуже сильно хотіла працювати. Бувало й так, що я близько місяця витрачала час на співбесіду й тестове завдання, а в результаті мені відмовляли. Тому потрібно йти туди, куди беруть.

Багато моїх друзів подовгу працюють на одній посаді. У мене ж щоразу довгий термін роботи на одному місці рано чи пізно завершувався. Зараз я вже маю уявлення, як можна вирости в межах однієї професії.

Але коли тобі раптово пропонують нову посаду, де потрібно самостійно розбиратися в обов’язках, це зробити складно. Іноді мені здається, що якби поряд був ментор чи керівник, який більше підказував би мені, на що спрямовувати зусилля та як оптимізувати свою роботу — було б легше. Але так буває не завжди.

Через те, що я часто вимушено змінювала місце роботи, зараз розумію, якими класними можуть бути роботодавець і команда мрії. Я знаю, що вони існують. На ринку нині багато вакансій, де шукають людей, які горять роботою. Я завжди розуміла: якщо мені не подобається ставлення одне до одного в команді чи аргументація керівництва, чому я не можу отримувати більшу зарплату, показуючи високі результати, і розмови не допомагають — потрібно йти. Є багато людей, які тримаються за одну посаду, бо думають, що більше не знайдуть схожої, а кращої і поготів. Але важливо прокачувати свої скіли, пробувати знову й знову, поки не знайдеш те, що подобається найбільше.


Поради для тих, хто хоче спробувати себе в різних професіях чи компаніях

Якщо вам подобається компанія:

Вивчіть інформацію про неї з різних джерел: передивіться інтерв’ю, статті, стежте за публікаціями в соціальних мережах, підпишіться на ейчара, добре вивчіть кейси, які створювала компанія. Спробуйте самі щось створити, якщо не маєте портфоліо. Покажіть, як ви мислите, напишіть мотиваційний лист, складіть ваше резюме у стилі компанії. Будьте щирими із собою та командою.

Якщо вам подобається професія:

Дякуючи діджиталу, у наш час можна пройти курси, лекції, тренінги онлайн. Якщо вам бракує знань для роботи за певною професією, обирайте те, чого вам треба навчитися, — і навчайтесь. Якщо не маєте часу на довгі програми, йдіть на лекції чи інтенсиви, де вам покажуть основні інструменти та навчать використовувати їх у професії. Навіть якщо у вас мало досвіду для роботи на певній посаді в компанії мрії, але ви маєте круті soft скіли, спробуйте. Всього можна навчитися — варто лише захотіти.

Так, я багато шукала у своєму творчому житті, тому що на роботі ми й проводимо життя. Дуже важливо бути в тому місці, де твої ідеї поважають, де ти з великим бажанням прокидаєшся зранку і йдеш робити великі речі.


Аліса Калюжна, промопродюсерка українських фільмів, комунікаційна менеджерка культурних проєктів, працює на фрилансі

На перших курсах навчання в Інституті журналістики я деякий час працювала фотокореспонденткою у сфері шоу-бізнесу — знімала вечірки, концерти, презентації. На 4-му курсі три місяці працювала у щоденній газеті за спеціальністю, але зрозуміла, що це зовсім не моє.

Уже під час навчання на магістратурі випадково потрапила до найкрутішої PR-агенції в ролі піарниці. Я мала дуже загальне уявлення про PR, тому на початку було складно. Але мені допомогла освіта та невеликий досвід роботи в ЗМІ. Я швидко зрозуміла, що саме потрібно журналістам та як краще це подати.

Агенція працювала (і досі працює) переважно зі сферою шоу-бізнесу та найкрутішими його представниками: Олею Поляковою, Максом Барських, Аланом Бадоєвим тощо. Але були й інші цікаві напрями діяльності — соціальні, спортивні. Ми працювали п’ять років, але в певний момент агенція вирішила сфокусуватися саме на роботі з артистами. Тоді я зрозуміла, що мене завжди цікавили якраз ті інші напрями діяльності. Я поговорила зі своїм шефом Мішею Ясінським, і ми обоє зрозуміли, що більше не можемо бути корисними одне одному.

На той момент я думала, що більше не знайду такий само крутий колектив і такого ж ідеального керівника. Тому вирішила так: найкраще, що я можу зробити — відкрити власний бізнес і стати ідеальним керівником.

Моя знайома саме звільнилася з турагенції. Ми обидві багато подорожували, мали класний досвід, тому створили тревел-бар «Його шукав Гемінґвей» — помісь кав’ярні й турагенції. Це було у 2015 році, і тоді ми були своєрідним “блакитним океаном”, який поєднав в одному місці кілька кардинально різних напрямів діяльності. Від моменту виникнення ідеї до відкриття дверей минуло півтора місяця, і я досі не розумію, як нам це вдалося. Це був період роботи 24/7, коли ти — “власник бізнесу”, але взагалі без грошей, тому що все вкладаєш у його розвиток. Та головне — ми мали запал і бажання рухати свою маленьку справу.

Проте після переїзду на нову локацію я відчула, що вигоріла, і не знайшла способу подолати це відчуття. Розуміла, що не можу більше нічого дати проєкту, тому найкраще, що можу зробити — залишити його. Хотілося стабільності та спокою.

Тоді подруга посприяла моїй співбесіді з маркетинг-директоркою кіностудії FILM.UA. Мене взяли на позицію PR-менеджерки студійного комплексу. Уперше в моєму житті робочий день закінчувався близько 19-ї. Це було незвично — я взагалі не розуміла, що робити із цим вільним часом.

Під час роботи на кіностудії виявилося, що ідеальні керівники продовжують існувати, і Поліна Толмачова, вже ex-CMO FILM.UA Group, — саме така. Уже за декілька місяців, коли я почала сумувати за колишнім графіком, Поліна це відчула й запропонувала позицію маркетинг-менеджерки в анімаційній студії Animagrad, що є частиною групи компаній FILM.UA Group. І тут знову почався мій улюблений формат роботи, коли все нове, безліч задач і додому повертаєшся об 11-й вечора. Тоді студія працювала над першим повнометражним анімаційним фільмом «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила». І було вирішено робити маркетингову кампанію мультфільму власними силами. Працювали ми невеликою, але дуже крутою командою. Нам вдалося залучити багато партнерів, а наш кейс час від часу називали “прикладом геніального маркетингу”. Мультфільм, до речі, і досі у топ-5 найкасовіших фільмів національного прокату серед фільмів українського виробництва.

Проте після завершення проєкту я знову відчула вигоряння, звільнилася й поїхала в подорож. Тоді в мене з’явилася невеличка зіркова хвороба, пов’язана з успіхом проєкту. Нашу роботу постійно хвалили, говорили про круту комунікацію, а мені надходили різні пропозиції від інших роботодавців ще до мого офіційного звільнення. Я ж вирішила, що відпочину й уже після повернення в Україну вирішу, де саме хочу працювати далі.

Але звісно, чекати на мене ніхто не став. Після подорожі я залишилася без роботи та з новопридбаним «синдромом самозванця». Один фантастично успішний проєкт, яким я так пишалася, поселив у моїй голові думки, що цього разу мені просто пощастило, і це не моя заслуга, а збіг обставин.

Уперше в житті я не працювала два місяці. Головною проблемою була відсутність розуміння, чого ж я врешті-решт хочу. Цей випадок допоміг мені зрозуміти, що є варіант, який я ніколи в житті не пробувала і навіть не замислювалась над ним — проєктна робота на фрилансі. І тоді ж я завітала в гості до колишніх колег на кіностудію, де випадково отримала пропозицію працювати з комунікаціями кіношколи Ukrainian Film School. Тут з керівницею і командою мені також пощастило. Я б назвала наш формат роботи part-time. Завдяки цьому я могла паралельно працювати з іншими проєктами, у форматі фрилансу.

А вже наприкінці року я зрозуміла, що мене приваблюють проєкти, які мають конкретні строки (бажано короткі) та KPI. Тоді я залишила кіношколу, поїхала в подорож і повернулась у 2020 рік із чітким розумінням, чого я хочу і як. Усе було класно, але почався березень, пандемія — і моя сфера культури й кіно завмерла. Тоді я почала думати, що все — цього року я точно помру бомжем.

Оскільки з’явилося багато вільного часу, я вирішила звільнити квартиру від мотлоху, відволіклась від буденності життя. Невдовзі почали з’являтись невеличкі проєкти, які допомагали триматись на плаву на початку карантину. Добре, що в мене була “подушка”, яка давала необхідний спокій. Але зрештою ринок прокинувся, і, підсумовуючи це складний рік, я зрозуміла, що закрила як фрилансер 19 проєктів. Ба більше, за жоден мені не соромно, і кожен з них мені справді подобався.

Я стала відкритішою до людей, навчилась говорити про себе та пропонувати себе там, де мені було б цікаво співпрацювати. А ще зрозуміла, як важливо реально оцінювати свої можливості й «потоваришувала» зі своїм самозванцем, бо саме він допомагає мені ставати кращою.

І якщо я відчуваю, що ось тут чогось не знаю (а я справді можу чогось не знати), то єдиний спосіб — піти і вивчити замість того, щоб займатися самоїдством і культивувати невпевненість у собі.

Мені завжди здавалося, що потрібно багато працювати, аби заробляти багато грошей. Але насправді важливий баланс, і на фрилансі ти якраз вчишся цінувати свій час і роботу. Працюючи у компанії або корпорації, ти завжди маєш фінансову стелю, а на фрилансі її немає. Усе залежить від твоєї експертизи та часу, який ти готовий витрачати на роботу.

Я люблю, коли мені складно і коли проєкти ставлять переді мною певні виклики. Моя точка зростання — тут. Минулого року це був перехід на повний фриланс. Цього року — приватні консультації, які наповнюють енергією. Класно, коли розумієш, що маєш десятирічний комунікаційний досвід, можеш ним ділитися і бути корисним. І це також допомагає трохи заспокоїти свого самозванця.

Коли мені легко в роботі, то з’являється відчуття, що я безкорисна. Щоразу, коли в мене виникало це відчуття, я запитувала себе, чи хочу я продовжувати працювати на цій роботі, чи рухаємося ми з компанією або проєктом в одному напрямку і чи отримую я задоволення від того, що роблю. Якщо робота стає механічною, то вона не принесе користі жодній зі сторін. Адже дуже важливо “палати” тим, що робиш. Тоді ти зможеш і захочеш робити більше, ніж від тебе очікують, і кайфувати від цього.

Я довіряю інтуїції, і коли відчуваю, що потрібно щось змінювати, то аналізую, що саме, а потім іду і змінюю. Для мене фриланс — це те, що допомагає пробувати себе в різних напрямах, залишаючись у межах однієї культурної індустрії. Адже культура є всюди, у будь-якій сфері. Я вважаю, що важливо знайти те, чим тобі справді подобається займатися. А де і як це робити — обов’язково зрозумієш.


Ірина Левченко,
HR бізнес-партнерка, працює в компанії UKRSIBBANK BNP Paribas Group з 2014 року

Я прийшла працювати в UKRSIBBANK на позицію молодшого спеціаліста, навчаючись на 5-му курсі університету. І всі цікаві та амбіційні проєкти одразу доручили мені. Я створювала та впроваджувала стратегію розвитку бренду роботодавця, запускала процес онбордингу в компанії, розвивала внутрішні комунікації через корпоративний інтрасайт і мала ще багато інших цікавих обов’язків. Була впевнена, що у всіх так на першій роботі.

Через кілька років я вже брала участь у проєктах з упровадження нової моделі корпоративних цінностей, популяризації культури внутрішньої мобільності та організувала міжнародну програму з обміну талантами.

У 2017 році в нашій організації формувалася нова команда HR бізнес-партнерів. Я прагнула розвитку й була готова до нового рівня відповідальності, тому звернулася до HR-директора з проханням розглянути мене як кандидатку на цю позицію. Відсутність досвіду в деяких напрямах HR-роботи я компенсувала ініціативністю та своєю видимістю на рівні організації. На цій посаді я наростила свою експертизу в усіх HR-процесах, навчилася швидко ухвалювати рішення та самостійно планувати свою роботу.

Мій секрет успішної роботи в одній компанії протягом семи років — це здатність підтримувати інтригу у відносинах з роботою, щоб зберегти інтерес та вберегти себе від вигоряння. Під інтригою я розумію усвідомлене планування робочих проєктів, пошук напрямів для розвитку, щоб нова інформація могла засвоюватися і був час практикувати навички у роботі.

Утім, вигоряння переживає майже кожен професіонал, коли робота перестає приносити радість, а стає лише засобом досягнення цілей. Інша можлива причина синдрому вигоряння — те, що людина у своїй роботі тривалий час не проживає власні цінності. Усвідомлення цінностей, які ви прагнете відчувати у своїй діяльності, може стимулювати до пошуку нового місця роботи.

Щоб планувати подальший розвиток у професії, потрібно час від часу запитувати себе: “Чи є зараз робочі задачі, які мене цікавлять? Чи є задачі, виконання яких наповнює мене енергією?”

При цьому необов’язково фокусуватися на задачах в межах лише своєї ролі. Можна дивитися в цілому на компанію — чи є в інших підрозділах проєкти, у яких вам було б цікаво взяти участь. Варто обговорювати зі своїм керівником не лише поточні робочі проєкти, ідеї для розвитку компанії, а й можливості для вашого професійного розвитку.

Керівника слід сприймати як партнера з досягнення цілей працівника. Демонструючи високі результати роботи та готовність розвиватися, ви можете допомагати своєму керівнику ухвалювати рішення на вашу користь. У випадку, коли звернутися до керівника з питаннями професійного розвитку немає можливості, можна обговорити їх з HR-менеджером, кар’єрним консультантом чи ментором. Що більше точок зору ви отримаєте, то більше можливостей відкриєте для себе.

Я вірю, що кожен з нас може працювати на роботі, яка приносить задоволення та радість. І страх змінювати роботу чи навіть професію, притаманний більшості з нас, не є приводом відмовлятися від власних мрій і цінностей.


Підтримай нас на Patreon!

 Donate

Читайте також у рубриці Зсередини
Інші статті за темами
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень