fbpx
Зсередини

Як часто потрібно змінювати місце роботи. Історії трьох комунікаційниць

Розповідаємо про кар’єрний шлях героїнь, який тривав від одного дня до семи років в одній компанії
Данилюк Даяна, 02.04.2021

Робота займає основну частину життя кожної людини. Хтось одразу потрапляє до компанії мрії, а декому потрібно пройти довгий шлях, перш ніж опинитися на своєму місці.

Ми поговорили з трьома комунікаційницями, які по-різному ставляться до професійного життя: змінюють місце роботи раз на декілька місяців, років або ж розвиваються і зростають у межах однієї компанії.


Оля Ашихміна

Я починала свій кар’єрний шлях дикторкою на радіо, навчаючись на факультеті журналістики Маріупольського державного університету. Деякий час працювала на телебаченні й займалася кореспондентською діяльністю. Згодом мені стало цікаво, як влаштована робота з рекламою, тому в моєму житті почався етап роботи менеджеркою з продажів. Як виявилося згодом, саме досвід роботи на радіо та з продажами допоможе мені на багатьох нових посадах.

Переїхавши до Києва, я спочатку шукала вакансії журналіста. Проте пішла вже пройденим шляхом і знову влаштувалася менеджеркою з продажів. Пропрацювала приблизно два місяці, після чого перейшла на київське радіо й деякий час працювала там.

Далі в моєму житті почався новий етап — я захотіла працювати копірайтеркою, адже ще під час роботи на радіо почала створювати сценарії та слогани до рекламних роликів. Я мріяла працювати саме в рекламному агентстві. Досвіду бракувало, тому мене не брали туди, куди я хотіла. Оскільки потрібно було на щось жити, я йшла на ту позицію, де завжди почувалася впевнено — менеджеркою з продажів. Протягом цього часу я поволі йшла до своєї мрії — працювала копірайтеркою на окремих проєктах, щоб набути досвіду. Робота менеджеркою також подарувала мені багато нових навичок. Зокрема, я підтягнула англійську, працюючи з різними міжнародними конференціями.

Потім у житті настав період роботи в піарі. Найкоротшим терміном роботи в ролі PR-ниці став один день, а найдовшим — півтора року. Я змінила три компанії, і це був великий період самоосвіти. Я відвідувала різні курси й вивчала різні сфери: від копірайтингу, SMM, контент-маркетингу до бренд-менеджменту.

У певний момент я відчула, що вигоріла — вся енергія, яка так довго в мені накопичувалась, швидко витратилася. Поспілкувавшись зі своїм тодішнім керівником, я покинула компанію, у якій працювала PR-ницею.

Надалі в мене був чітко структурований процес пошуку роботи — я обрала та вивчила п’ять компаній, створила під кожну окреме резюме. Пам’ятаю, в одній з них не було на той час вакансій, але мого листа з резюме прочитали й запросили на співбесіду. Вже за тиждень я вийшла на роботу, обійнявши посаду бренд-менеджерки. Я цілеспрямовано йшла в компанію, знаючи, що я можу дати вже, а чого — навчитися. У березні 2021 року я покинула посаду, про яку йдеться, бо усвідомила, що моє бачення й бачення керівництва змінилися, і я більше не можу працювати в цій компанії.

Часто траплялося, що мені пропонували нову посаду в межах однієї компанії, але я не мала достатньо знань. Лише тричі мені вдавалося потрапити на ті позиції, де я справді дуже сильно хотіла працювати. Бувало й так, що я близько місяця витрачала час на співбесіду й тестове завдання, а в результаті мені відмовляли. Тому потрібно йти туди, куди беруть.

Багато моїх друзів подовгу працюють на одній посаді. У мене ж щоразу довгий термін роботи на одному місці рано чи пізно завершувався. Зараз я вже маю уявлення, як можна вирости в межах однієї професії.

Але коли тобі раптово пропонують нову посаду, де потрібно самостійно розбиратися в обов’язках, це зробити складно. Іноді мені здається, що якби поряд був ментор чи керівник, який більше підказував би мені, на що спрямовувати зусилля та як оптимізувати свою роботу — було б легше. Але так буває не завжди.

Через те, що я часто вимушено змінювала місце роботи, зараз розумію, якими класними можуть бути роботодавець і команда мрії. Я знаю, що вони існують. На ринку нині багато вакансій, де шукають людей, які горять роботою. Я завжди розуміла: якщо мені не подобається ставлення одне до одного в команді чи аргументація керівництва, чому я не можу отримувати більшу зарплату, показуючи високі результати, і розмови не допомагають — потрібно йти. Є багато людей, які тримаються за одну посаду, бо думають, що більше не знайдуть схожої, а кращої і поготів. Але важливо прокачувати свої скіли, пробувати знову й знову, поки не знайдеш те, що подобається найбільше.


Поради для тих, хто хоче спробувати себе в різних професіях чи компаніях

Якщо вам подобається компанія:

Вивчіть інформацію про неї з різних джерел: передивіться інтерв’ю, статті, стежте за публікаціями в соціальних мережах, підпишіться на ейчара, добре вивчіть кейси, які створювала компанія. Спробуйте самі щось створити, якщо не маєте портфоліо. Покажіть, як ви мислите, напишіть мотиваційний лист, складіть ваше резюме у стилі компанії. Будьте щирими із собою та командою.

Якщо вам подобається професія:

Дякуючи діджиталу, у наш час можна пройти курси, лекції, тренінги онлайн. Якщо вам бракує знань для роботи за певною професією, обирайте те, чого вам треба навчитися, — і навчайтесь. Якщо не маєте часу на довгі програми, йдіть на лекції чи інтенсиви, де вам покажуть основні інструменти та навчать використовувати їх у професії. Навіть якщо у вас мало досвіду для роботи на певній посаді в компанії мрії, але ви маєте круті soft скіли, спробуйте. Всього можна навчитися — варто лише захотіти.

Так, я багато шукала у своєму творчому житті, тому що на роботі ми й проводимо життя. Дуже важливо бути в тому місці, де твої ідеї поважають, де ти з великим бажанням прокидаєшся зранку і йдеш робити великі речі.


Аліса Калюжна, промопродюсерка українських фільмів, комунікаційна менеджерка культурних проєктів, працює на фрилансі

На перших курсах навчання в Інституті журналістики я деякий час працювала фотокореспонденткою у сфері шоу-бізнесу — знімала вечірки, концерти, презентації. На 4-му курсі три місяці працювала у щоденній газеті за спеціальністю, але зрозуміла, що це зовсім не моє.

Уже під час навчання на магістратурі випадково потрапила до найкрутішої PR-агенції в ролі піарниці. Я мала дуже загальне уявлення про PR, тому на початку було складно. Але мені допомогла освіта та невеликий досвід роботи в ЗМІ. Я швидко зрозуміла, що саме потрібно журналістам та як краще це подати.

Агенція працювала (і досі працює) переважно зі сферою шоу-бізнесу та найкрутішими його представниками: Олею Поляковою, Максом Барських, Аланом Бадоєвим тощо. Але були й інші цікаві напрями діяльності — соціальні, спортивні. Ми працювали п’ять років, але в певний момент агенція вирішила сфокусуватися саме на роботі з артистами. Тоді я зрозуміла, що мене завжди цікавили якраз ті інші напрями діяльності. Я поговорила зі своїм шефом Мішею Ясінським, і ми обоє зрозуміли, що більше не можемо бути корисними одне одному.

На той момент я думала, що більше не знайду такий само крутий колектив і такого ж ідеального керівника. Тому вирішила так: найкраще, що я можу зробити — відкрити власний бізнес і стати ідеальним керівником.

Моя знайома саме звільнилася з турагенції. Ми обидві багато подорожували, мали класний досвід, тому створили тревел-бар «Його шукав Гемінґвей» — помісь кав’ярні й турагенції. Це було у 2015 році, і тоді ми були своєрідним “блакитним океаном”, який поєднав в одному місці кілька кардинально різних напрямів діяльності. Від моменту виникнення ідеї до відкриття дверей минуло півтора місяця, і я досі не розумію, як нам це вдалося. Це був період роботи 24/7, коли ти — “власник бізнесу”, але взагалі без грошей, тому що все вкладаєш у його розвиток. Та головне — ми мали запал і бажання рухати свою маленьку справу.

Проте після переїзду на нову локацію я відчула, що вигоріла, і не знайшла способу подолати це відчуття. Розуміла, що не можу більше нічого дати проєкту, тому найкраще, що можу зробити — залишити його. Хотілося стабільності та спокою.

Тоді подруга посприяла моїй співбесіді з маркетинг-директоркою кіностудії FILM.UA. Мене взяли на позицію PR-менеджерки студійного комплексу. Уперше в моєму житті робочий день закінчувався близько 19-ї. Це було незвично — я взагалі не розуміла, що робити із цим вільним часом.

Під час роботи на кіностудії виявилося, що ідеальні керівники продовжують існувати, і Поліна Толмачова, вже ex-CMO FILM.UA Group, — саме така. Уже за декілька місяців, коли я почала сумувати за колишнім графіком, Поліна це відчула й запропонувала позицію маркетинг-менеджерки в анімаційній студії Animagrad, що є частиною групи компаній FILM.UA Group. І тут знову почався мій улюблений формат роботи, коли все нове, безліч задач і додому повертаєшся об 11-й вечора. Тоді студія працювала над першим повнометражним анімаційним фільмом «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила». І було вирішено робити маркетингову кампанію мультфільму власними силами. Працювали ми невеликою, але дуже крутою командою. Нам вдалося залучити багато партнерів, а наш кейс час від часу називали “прикладом геніального маркетингу”. Мультфільм, до речі, і досі у топ-5 найкасовіших фільмів національного прокату серед фільмів українського виробництва.

Проте після завершення проєкту я знову відчула вигоряння, звільнилася й поїхала в подорож. Тоді в мене з’явилася невеличка зіркова хвороба, пов’язана з успіхом проєкту. Нашу роботу постійно хвалили, говорили про круту комунікацію, а мені надходили різні пропозиції від інших роботодавців ще до мого офіційного звільнення. Я ж вирішила, що відпочину й уже після повернення в Україну вирішу, де саме хочу працювати далі.

Але звісно, чекати на мене ніхто не став. Після подорожі я залишилася без роботи та з новопридбаним «синдромом самозванця». Один фантастично успішний проєкт, яким я так пишалася, поселив у моїй голові думки, що цього разу мені просто пощастило, і це не моя заслуга, а збіг обставин.

Уперше в житті я не працювала два місяці. Головною проблемою була відсутність розуміння, чого ж я врешті-решт хочу. Цей випадок допоміг мені зрозуміти, що є варіант, який я ніколи в житті не пробувала і навіть не замислювалась над ним — проєктна робота на фрилансі. І тоді ж я завітала в гості до колишніх колег на кіностудію, де випадково отримала пропозицію працювати з комунікаціями кіношколи Ukrainian Film School. Тут з керівницею і командою мені також пощастило. Я б назвала наш формат роботи part-time. Завдяки цьому я могла паралельно працювати з іншими проєктами, у форматі фрилансу.

А вже наприкінці року я зрозуміла, що мене приваблюють проєкти, які мають конкретні строки (бажано короткі) та KPI. Тоді я залишила кіношколу, поїхала в подорож і повернулась у 2020 рік із чітким розумінням, чого я хочу і як. Усе було класно, але почався березень, пандемія — і моя сфера культури й кіно завмерла. Тоді я почала думати, що все — цього року я точно помру бомжем.

Оскільки з’явилося багато вільного часу, я вирішила звільнити квартиру від мотлоху, відволіклась від буденності життя. Невдовзі почали з’являтись невеличкі проєкти, які допомагали триматись на плаву на початку карантину. Добре, що в мене була “подушка”, яка давала необхідний спокій. Але зрештою ринок прокинувся, і, підсумовуючи це складний рік, я зрозуміла, що закрила як фрилансер 19 проєктів. Ба більше, за жоден мені не соромно, і кожен з них мені справді подобався.

Я стала відкритішою до людей, навчилась говорити про себе та пропонувати себе там, де мені було б цікаво співпрацювати. А ще зрозуміла, як важливо реально оцінювати свої можливості й «потоваришувала» зі своїм самозванцем, бо саме він допомагає мені ставати кращою.

І якщо я відчуваю, що ось тут чогось не знаю (а я справді можу чогось не знати), то єдиний спосіб — піти і вивчити замість того, щоб займатися самоїдством і культивувати невпевненість у собі.

Мені завжди здавалося, що потрібно багато працювати, аби заробляти багато грошей. Але насправді важливий баланс, і на фрилансі ти якраз вчишся цінувати свій час і роботу. Працюючи у компанії або корпорації, ти завжди маєш фінансову стелю, а на фрилансі її немає. Усе залежить від твоєї експертизи та часу, який ти готовий витрачати на роботу.

Я люблю, коли мені складно і коли проєкти ставлять переді мною певні виклики. Моя точка зростання — тут. Минулого року це був перехід на повний фриланс. Цього року — приватні консультації, які наповнюють енергією. Класно, коли розумієш, що маєш десятирічний комунікаційний досвід, можеш ним ділитися і бути корисним. І це також допомагає трохи заспокоїти свого самозванця.

Коли мені легко в роботі, то з’являється відчуття, що я безкорисна. Щоразу, коли в мене виникало це відчуття, я запитувала себе, чи хочу я продовжувати працювати на цій роботі, чи рухаємося ми з компанією або проєктом в одному напрямку і чи отримую я задоволення від того, що роблю. Якщо робота стає механічною, то вона не принесе користі жодній зі сторін. Адже дуже важливо “палати” тим, що робиш. Тоді ти зможеш і захочеш робити більше, ніж від тебе очікують, і кайфувати від цього.

Я довіряю інтуїції, і коли відчуваю, що потрібно щось змінювати, то аналізую, що саме, а потім іду і змінюю. Для мене фриланс — це те, що допомагає пробувати себе в різних напрямах, залишаючись у межах однієї культурної індустрії. Адже культура є всюди, у будь-якій сфері. Я вважаю, що важливо знайти те, чим тобі справді подобається займатися. А де і як це робити — обов’язково зрозумієш.


Ірина Левченко,
HR бізнес-партнерка, працює в компанії UKRSIBBANK BNP Paribas Group з 2014 року

Я прийшла працювати в UKRSIBBANK на позицію молодшого спеціаліста, навчаючись на 5-му курсі університету. І всі цікаві та амбіційні проєкти одразу доручили мені. Я створювала та впроваджувала стратегію розвитку бренду роботодавця, запускала процес онбордингу в компанії, розвивала внутрішні комунікації через корпоративний інтрасайт і мала ще багато інших цікавих обов’язків. Була впевнена, що у всіх так на першій роботі.

Через кілька років я вже брала участь у проєктах з упровадження нової моделі корпоративних цінностей, популяризації культури внутрішньої мобільності та організувала міжнародну програму з обміну талантами.

У 2017 році в нашій організації формувалася нова команда HR бізнес-партнерів. Я прагнула розвитку й була готова до нового рівня відповідальності, тому звернулася до HR-директора з проханням розглянути мене як кандидатку на цю позицію. Відсутність досвіду в деяких напрямах HR-роботи я компенсувала ініціативністю та своєю видимістю на рівні організації. На цій посаді я наростила свою експертизу в усіх HR-процесах, навчилася швидко ухвалювати рішення та самостійно планувати свою роботу.

Мій секрет успішної роботи в одній компанії протягом семи років — це здатність підтримувати інтригу у відносинах з роботою, щоб зберегти інтерес та вберегти себе від вигоряння. Під інтригою я розумію усвідомлене планування робочих проєктів, пошук напрямів для розвитку, щоб нова інформація могла засвоюватися і був час практикувати навички у роботі.

Утім, вигоряння переживає майже кожен професіонал, коли робота перестає приносити радість, а стає лише засобом досягнення цілей. Інша можлива причина синдрому вигоряння — те, що людина у своїй роботі тривалий час не проживає власні цінності. Усвідомлення цінностей, які ви прагнете відчувати у своїй діяльності, може стимулювати до пошуку нового місця роботи.

Щоб планувати подальший розвиток у професії, потрібно час від часу запитувати себе: “Чи є зараз робочі задачі, які мене цікавлять? Чи є задачі, виконання яких наповнює мене енергією?”

При цьому необов’язково фокусуватися на задачах в межах лише своєї ролі. Можна дивитися в цілому на компанію — чи є в інших підрозділах проєкти, у яких вам було б цікаво взяти участь. Варто обговорювати зі своїм керівником не лише поточні робочі проєкти, ідеї для розвитку компанії, а й можливості для вашого професійного розвитку.

Керівника слід сприймати як партнера з досягнення цілей працівника. Демонструючи високі результати роботи та готовність розвиватися, ви можете допомагати своєму керівнику ухвалювати рішення на вашу користь. У випадку, коли звернутися до керівника з питаннями професійного розвитку немає можливості, можна обговорити їх з HR-менеджером, кар’єрним консультантом чи ментором. Що більше точок зору ви отримаєте, то більше можливостей відкриєте для себе.

Я вірю, що кожен з нас може працювати на роботі, яка приносить задоволення та радість. І страх змінювати роботу чи навіть професію, притаманний більшості з нас, не є приводом відмовлятися від власних мрій і цінностей.


Підтримай нас на Patreon!

 Donate

Читайте також у рубриці Зсередини
“Я пам’ятаю SMM Intensive, і як там перевернувся мій світогляд щодо роботи”. Історії трьох студенток Bazilik School
Про досвід навчання, нетворкінг та зміни в карʼєрі
Як рекламувалися українські видавництва минулих століть
Чотири бізнес-ідеї від українського книгодруку
/ Добірка додатків і програм для створення субтитрів на відео
10 додатків для транскрипції та створення субтитрів
Як міксована реальність стає трендом серед українських брендів
Засновник WEIS Studio Дмитро Грушковський розповідає про новий для українського ринку формат реклами
Як працюють українські бренди натуральної косметики Crumb, M2O, UNICO
Розповідаємо про ідею, її втілення та комунікацію з клієнтами
Інші статті за темами
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень