Навчання у свідомому віці — це одночасно про свободу вибору й страх, що твій час уже минув. Освіта потребує зосередження, багато часу та бажання освоїти новий фах чи поліпшити знання у своїй сфері. Ці компоненти важливі, щоб після випуску новий диплом не приєднався до папки з іншими важливими паперами. Саме через велику кількість ризиків багато людей стримує своє бажання отримати другу освіту або знаходить інші причини, чому це не її/його шлях.
Ми поспілкувалися з трьома підприємицями — Оленою Балбек, Марією Маслій та Ліліт Саркісян. Вони розповіли про те, яку освіту отримали першою, чому вирішили йти вчитися далі, а також поділилися власними роздумами і порадами для тих, хто стоїть перед вибором навчального закладу чи спеціальності.
За першою освітою я — фінансовий менеджер підприємств, проте за спеціальністю не працювала жодного дня. Пам’ятаю, як на першому курсі, десь через місяць від початку навчання, зрозуміла, що припустилась жахливої помилки. Єдиним задоволенням та способом відволіктись від сухої бухгалтерської мови на наступні чотири роки стала французька, в яку я закохалась з першого ж заняття на курсах IFU (L’Institute Francais d’Ukraine). Чомусь думок про переведення до іншого вишу не виникало: здавалось, що хрест нелюбимої роботи нестиму все життя.
Однак на мене чекало інше майбутнє. На відміну від більшості студентів фінансового потоку, після закінчення “нархозу” випадково потрапила до рекламної агенції, що назавжди змінило вектор мого професійного розвитку.
Утім, мене не полишало відчуття незавершеності, через те що так і не отримала міцної теоретичної бази, на яку можна спертися. Та я ніяк не наважувалась діяти: спочатку не було грошей, а у 30 здавалось, що вже запізно про це думати. Добре, що в 40 я припинила перейматись такими дрібницями й замислилась про бізнес-освіту.
Останні декілька років мене цікавить тема благодійності, діяльності неприбуткових організацій (НПО). Волонтерська ініціатива з допомоги донорам “Агенти крові” виросла в системну організацію із великою командою та чіткими завданнями, для управління якою мені бракувало досвіду та знань. Тож я вирішила сфокусуватись саме на цій сфері.
Спочатку не було грошей, а у 30 здавалось, що вже запізно про це думати.
Насправді вибору закладів для навчання цій спеціалізації небагато. В основі програми управління НПО — класичне бізнес-навчання. Додатково висвітлюють теми соціальної складової, особливі моделі вимірювання ефективності/впливу, фандрейзинг, роботу з волонтерами тощо.
Я була готова розглядати навчання за кордоном, але з початком пандемії довелося відкинути надії на рік чи два життя й навчання в Лондоні або Амстердамі. Восени минулого року на очі потрапила магістерська програма від Інституту лідерства та управління УКУ. Я миттю вхопилась за цю ідею і навіть написала координаторці з проханням включити мене до групи із запізненням.
Передусім спиралась на інтуїцію, хороші рейтинги УКУ та високий рівень знань випускників.
Що додало впевненості:
- повноцінна магістерська програма із заліками, екзаменами, дипломною роботою та дипломом;
- набір дисциплін значною мірою подібний до бізнес-адміністрування, деякі викладачі Львівської бізнес-школи читають на курсі;
- до викладання запрошують лекторів-практиків;
- очне навчання — курс складається з 10 тижнів офлайн-лекцій у Львові;
- і останнє — я подалась на стипендію і отримала її.
Щодо бізнес-шкіл — на мою думку, це одна з майбутніх історій, до якої теперішній курс стане комфортним місточком.
Інсайти приходять не в межах теми, яку слухаєш, а нібито на їх перетині. Ти слухаєш про одне, досвід маєш другий, а висновок приходить про третє. Не знаю, як точніше пояснити.
Нещодавно я повернулася з другого модуля з купою нотаток і домашніх завдань. Тиждень навчання дав якісне сфокусоване заглиблення в тему мого інтересу й спілкування з людьми, яких об’єднує одна тема. Я веду електронні нотатки, тож одразу структурую їх за запитами й додаю думки щодо того, як це можна використати для Агентів.
Із найнеочікуваніших вражень: інсайти приходять не в межах теми, яку слухаєш, а нібито на їх перетині. Ти слухаєш про одне, досвід маєш другий, а висновок приходить про третє. Не знаю, як точніше пояснити.
Поради
- Навчання у свідомому віці — це розкіш, тож обирати треба те, що подобається, і насолоджуватись кожним днем.
- Не йти на компроміси з якістю: ставити високу планку щодо вишу, який розглядаєте. Вища освіта — це 1-2-річний проєкт, тож ви маєте впевнитись, що обрали найкращий варіант.
- Група важливіша за викладачів, і якщо пощастить — значно більше знань отримаєте від колег-студентів, особливо під час роботи в групах.
- Якщо сподобається — можна ніколи не зупинятись)
- Святкуйте! Це найефективніша інвестиція у себе.
Нині я працюю над двома бізнесами — власним брендом взуття Marsala та агентством стійких брендів “The Sustainables”, — а ще займаюсь комунікаціями роботизованої фотостудії Shot Robot Studio.
Позаду я маю багато років практики й кілька дипломів про закінчення навчання. Одразу після школи я пішла навчатися в КНЕУ, на факультет маркетингу, та в Міжнародний Християнський університет, на міжнародну економіку. У другому виші навчання відбувалося англійською мовою за американською системою. Вступаючи, я не вірила, що зможу потрапити на бюджет. Але вдалося, тому мені довелося вчитися на двох стаціонарах: один до обіду, а другий після.
Незважаючи на схожість спеціальностей та перетин предметів, це були два цілковито різні підходи та програми, які мало в чому повторювалися. Було дуже цікаво бачити цю різницю. Мені завжди подобався маркетинг та спілкування з людьми з інших континентів, тому й зробила такий вибір.
Тоді ж, у 18 років, я почала працювати фотографкою, а пізніше — режисеркою-кліпмейкеркою. Тобто не за фахом. Я мріяла повчитися в Британії, вступила до Лондонського коледжу Сент-Мартінс, але тоді не знайшла фінансової можливості виїхати з України — подавалась на десятки грантів, але не вдавалось. Через п’ять років мені запропонували податись на ще один — програма фешн-дизайну на експериментальній магістерській програмі в Кембриджі від Кінгстонського університету. За два тижні я дізналася, що грант від HEARST UK покриває майже всю суму навчання, і за два місяці була вже там.
Цю можливість не можна було проминути. А точніше, все, що трапилося, було єдиною можливістю, з якої не довелося вибирати.
Знання та досвід, які я отримала після закінчення всіх програм, не мали нічого спільного з моїми очікуваннями та уявленнями про освіту. У завданнях ти не обмежений нічим: ні темою, ні формою, ні результатом. Відпрацювати потрібно лише методологію. І головне — намагатися щоразу бути кращим, ніж учора, та нескінченно ставити свою роботу під сумнів, відпрацьовуючи критичне мислення.
Це була доволі філософська освіта, завдання якої — сформувати усвідомленість щодо того, які наслідки має дизайн і як важливо думати про майбутнє на рівні ідеї, а не лише в процесі реалізації. Ще ми багато міркували про роботизацію, руйнівну силу інновацій та відповідальність за створення дизайну. Наші куратори оцінювали не результат, а процес.
Людям, які хочуть отримати другу чи третю освіту, я раджу спершу відповісти собі на запитання: “Навіщо мені це потрібно і що саме я шукаю?”
Під час обрання навчального закладу завжди шукайте в соцмережах людей, які навчаються на тій самій програмі. Ви сміливо можете написати їм із запитаннями й дізнатися подробиці зсередини. Люди завжди охоче діляться своїм досвідом.
Також є багато грантових програм, що можуть почасти чи повністю покривати навчання за кордоном. Дуже часто це бізнеси, великі корпорації, які потім готові працевлаштовувати студентів. Зазвичай, вибір спеціальності для другої освіти люди роблять більш свідомо, не поспішаючи й із повноцінним розумінням потенційної користі.
Моя перша освіта — філологічна. Я закінчила інститут філології КНУ, хоча в юності мене дуже цікавила журналістика — хотілося, щоб професія була пов’язана з допомогою світу і людям. Але потрапити на журналістику не вдалося через жорсткий відбір та корупцію.
Я багато років пропрацювала за спеціальністю — редакторкою та журналісткою. А також заснувала власний інтернаціональний журнал про мистецтво, який у 2015 році потрапив у топ-3 найкращих проєктів за рейтингом журналу Forbes. Цим досягненням я закрила свій гештальт і вирішила припинити редакторську діяльність.
Натомість я звернулася до свого захоплення — малювання, яким займаюся ще з 2009 року.
Це дивна історія, тому що все моє оточення — батьки, близькі та друзі — завжди говорили, що це класне хобі, але не більше. “Цим неможливо заробити, а ти розумна дівчинка, тобі потрібно йти в якісь серйозніші професії”. Тому я ніколи не розглядала малювання як варіант професії, але все життя продовжувала вдосконалювати свої навички, адже я самоучка. Я завела власний блог, практикувалася й доволі швидко почала отримувати позитивні відгуки.
Три роки малювала безкоштовно для замовників — медіахолдингiв та великих компанiй. Почала заробляти лише в 2012 році.
У 2015 відкрила власний магазин з мерчем, який я продавала до того в Instagram. Моя команда зростала (до 23 людей), у мене був шоурум у центрі міста, магазин у Львові, а моя продукція була представлена в 30 партнерів по всьому світу. Зі зростанням свого бізнесу я зрозуміла, що мені бракує освіти і знань саме в бізнес-процесах.
“Цим неможливо заробити, а ти розумна дівчинка, тобі потрібно йти в якісь серйозніші професії”
Вибір був простим — я шукала заклад в Україні, тому що на той момент мала двох малих дітей, яких не могла залишати на довгий час. А також я хотіла вчитися виключно на денній формі.
Для мене друга освіта (та й загалом будь-яка освіта в свідомому віці) — це передусім про нетворкінг. Я розуміла, що 70% навчання — це люди, з якими я проводитиму час, тому підходила до вибору максимально серйозно. Я шукала бізнес-школи та заклади, які дають ступінь MBA в Києві. Через те що вибір доволі невеликий, я обрала Києво-Могилянську бізнес школу, де на той момент навчалося декілька моїх знайомих.
Пам’ятаю, як у суботу о 2-й ночі я заповнила анкету, хоча навчання вже почалося і набір був закритий. Але вже наступного дня я пішла на співбесіду і в результаті приєдналася до групи. Я вважаю, що це було одне з моїх найкращих рішень. Дуже страшних, тому що дороге (1 млн грн) і довге (2 роки!) навчання, а ти не знаєш, на що очікувати й чи зміниться у твоєму професійному житті щось після навчання.
Я вважаю, що бізнес — це система. І як людині не з бізнесу мені потрібно було зрозуміти систему загалом. Я не хотіла вивчати якісь окремі напрями, тому що вони працюють, тільки коли ти маєш helicopter view і можеш подивитися на бізнес згори. Мені в цьому сенсі імпонує підхід від загального до детального, щоб надалі глибше й краще поглиблювати знання в окремих напрямах, що важливі на певному відрізку часу. На той момент мені потрібно було зрозуміти, як працює мій бізнес цілісно: що таке стратегічна ідея, як її сформувати, чи рухаюся я у правильному напрямі, хто мій клієнт, яка моя місія тощо.
Від відповідей на ці запитання залежать усі тактичні кроки й рішення, які я ухвалюю. Уже коли я закінчила школу, зрозуміла, що мені потрібно ще підтягнути різні сфери. Школа — це не панацея. Світ змінюється, тому в майбутньому я планую далі вчитися на курсах — здебільшого на іноземних.
Я йшла вчитися в школу без жодних очікувань. Розуміла, що всі результати, які я отримаю, залежать тільки від мене. А не від програми, викладачів та моїх колег-студентів. Наразі я запустила власні курси для творчих людей та комерційних художників — освітній серіал “Захоплені мистецтвом”, такий собі МВА для креативних. Перший потік випустився пів року тому, і лише зараз можна побачити якісь значущі зміни й трансформації, бо завжди потрібен час.
Нам ще під час навчання говорили, що не потрібно одразу застосовувати в бізнесі все, що ми почули на лекціях — усе відбуватиметься вчасно. Потрібен деякий час, щоб знання можна було адаптувати під себе.
Усі бізнеси майже однакові з погляду системи й етапів, які вони проходять, але водночас дуже різні. Усе індивідуально. Якщо взяти один кейс, описаний у книжці, і перенести на власний бізнес, то, змінюючи хоча б один елемент — характер керівника, країну, економічну ситуацію, — можна отримати зовсім інший висновок.
МВА навчив мене дивитися на будь-який проєкт як на цілісну систему й бачити одразу трохи більше. Раніше я йшла від деталей до великого, а зараз — навпаки. І це допомагає мені пропрацьовувати абсолютно всі етапи й складники проєкту. Саме це допомогло мені створити серіал таким якісно новим, професійним, сміливим. Щойно повернулася з WEB SUMMIT у Лісабоні, де презентувала формат серіалу як EDUTAINMENT (education+entertainment).
Думаю, люди, які хочуть вступати на другу вищу, навряд потребують якихось порад щодо цього. Але собі я би тоді порадила:
1. Не шкодувати (ані часу, ані грошей).
2. Не чекати, що я отримаю відповіді на всі запитання і прийняти той факт, що запитань стане ще більше.
3. Виділити час на навчання, щоб устигати читати більше книжок.
