Отримувати чи не отримувати вищу освіту — вибір кожного. Проте зробивши вибір не на користь “вишки”, можна зустріти непорозуміння з боку батьків або суспільства. Ми поспілкувалися з чотирма дівчатами, кожна з яких свого часу вирішила не вступати до ВНЗ й одразу піти працювати. Як вони пояснюють свій вибір, як до цього ставиться оточення та роботодавці й чи можна замінити вищу освіту альтернативною — читайте далі.
Коли ти вирішила не вступати до ВНЗ?
Маша:
Усе життя я готувала себе до того, що мені потрібно буде вступити до вишу. Питання було не в тому, хочу я цього чи ні, а куди вступлю та ким стану. Ще в школі почала шукати справу, яка повноцінно розкриватиме мене. Я розуміла, що мені подобається, тому пішла діджеїти, створювати музику та писати тексти за своїми спостереженнями для соцмереж. Стежила за реакцією, окреслювала свою мету детальніше, та виявилося, що сенсу чекати закінчення школи й вступу до ВНЗ немає.
Саша:
Два роки до випускного крутила в голові, чим же я хочу займатися. А коли момент вирішувати настав, так нікуди й не пішла. Думала, що візьму рік на роздуми й потім повернуся до цього питання. Але так сталось, що я вже три роки працюю без вищої освіти.
Діана:
Рішення не вступати до вишу приховано висіло ще з класу шостого. Я ніколи не ставила перед собою мети визначити єдину професію на все життя і навіть не розуміла цієї позиції, бо життя таке цікаве та багатогранне.
Мене завжди відносили до розряду “творчих” людей. Я любила писати вірші та прозу, малювати, багато читала, займалася в музичній школі. Але що з цією творчістю робити я гадки не мала. Тим паче не уявляла, що творчістю можна заробляти.
Мені було цікаво все і всюди, я хотіла пробувати щось нове й одразу після випуску зі школи влаштувалася на підробіток. Цього вистачало на те, щоб купити кілька стильних речей на секонді та з’їздити в Одесу, а більшого в 17 років і не треба.
Анна:
Я народилася в Ташкенті й навчалася там до 15-ти років. Мене виховувала бабуся, і я, як будь-який позбавлений батьківської уваги та виховання підліток, цікавилася всім, крім навчання. Коли бабусі не стало, ми з сестрою переїхали до іншої бабусі, до Києва. Приблизно тоді я зрозуміла, що багато матеріалу в школі пропустила, і його вже не надолужити. Бабусі було складно матеріально нас утримувати, тому я пішла працювати, а не навчатися до університету.
Я ніколи не ставила перед собою мети визначити єдину професію на все життя і навіть не розуміла цієї позиції, бо життя таке цікаве та багатогранне
Як твоє рішення сприйняли близькі люди?
Маша:
Так сильно ми з мамою не сварилися ніколи — тижнями не розмовляли. Я не могла цілісно висловити свої доводи проти вступу, бо мама оцінювала ситуацію крізь свій досвід. Ми обидві все розуміли й нам обом було дуже страшно.Щоб налагодити стосунки з мамою, я сказала, що беру gap year на пошуки себе. А потім пояснила, що можливість повторно здати ЗНО та усвідомлено зробити вибір є завжди.
Саша:
Друзі поставилися до мого рішення дуже спокійно, тато також. А ось мама та бабуся досі намагаються мене вмовити отримати вищу освіту, але більше для галочки, щоб диплом був.
Діана:
Близькі люди не наполягали на своїй позиції й поважали моє рішення. Або просто вдавали, що не заперечують.
Спочатку я не сумнівалася у своєму рішенні, але в деяких ситуаціях приходило усвідомлення, що вища освіта не завадила б.
Анна:
Коли я переїхала до Києва, у мене не було друзів і близьких, окрім бабусі. Вона, звісно ж, із засудженням ставилася до мого рішення не навчатися в університеті, мовляв, без диплома я працюватиму двірником. Натомість я хотіла їй допомогти фінансово, і єдиний шлях для цього — це піти працювати. Жити тільки на пенсію бабусі було складно.
Так сильно ми з мамою не сварилися ніколи — тижнями не розмовляли
Чи не відчуваєш ти тиск суспільства?
Маша:
У 2021 році з цим значно легше. За моїми спостереженнями, у столиці в цьому бачать більше усвідомленість, ніж нерозсудливість. Та й знання здобути зараз легше, ніж раніше: є класні курси, інтернет та головне — люди, з якими легко зв’язатися для поради та обміну досвідом.
Хоча іноді буває складно: я стикаюся з ейджизмом, швидше втрачаю відчуття дитинства. Але водночас розумію: те, що я маю зараз, люди отримують через п’ять років навчання в універі. Я щаслива, що маю можливість виділяти свій час та увагу для реалізації крутих речей уже зараз, у 18 років.
Саша:
Я ніколи не відчувала тиску. Хай там що, а мені все одно не хотілось вступати до ВНЗ тільки тому, що так треба.
Діана:
Думаю, що досить важко тиснути, коли в тебе є чітка позиція та внутрішній стрижень. Коли заходили розмови про вищу освіту, я завжди конкретно пояснювала, що не бачу в ній сенсу та користі. Що не хочу сидіти п’ять років в одному місці й намагатися потім прилаштуватися до реалій. Коли я це розповідала, люди погоджувалися й говорили, що це класна позиція, про яку вони навіть не замислювалися. Тому можна сказати, що відсутність вищої освіти завжди тільки додавала мені якоїсь особливості й відмінності від інших.
Анна:
Іноді, коли запитували, де я здобувала освіту, без сорому відповідала, що закінчила 9 класів. Щоправда, я вже надолужила, і ближче до 30-ти закінчила інститут. Зараз навіть другу вищу здобуваю, тому тиску з боку суспільства немає.
Іноді, коли запитували, де я здобувала освіту, без сорому відповідала, що закінчила 9 класів
Розкажи про свій кар’єрний шлях
Маша:
У 13 років я почала діджеїти. У 16 — писати музику та робити свій подкаст, де аналізувала музичні альбоми. Це не давало мені майже ніякого прибутку — робила це заради самореалізації та розвитку в музичній сфері.
Заробляти я почала як бариста в “Кафе Кафе”. Мені дуже подобалося тут працювати, але з приходом локдауну з’явилося бажання мати роботу без прив’язки до конкретного місця. Я пішла в КАМА на курс копірайтингу, провчилася там чотири місяці й стала частиною креативного агентства Big Bangers. У грудні вирішила звільнитися й стала замислюватися про сенс свого життя глобальніше. Я сильно заплуталася, у мене діагностували депресію, а під час лікування зрозуміла, що хочу стати частиною команди, яка поділяє мої цінності та розвиває українську музичну сферу. Так я знайшла “Культуру Звука”.
З працевлаштуванням проблем не було. Думаю, наші люди розуміють, що більшість крутих експертів працюють не за фахом. Акцент ставиться на досвіді та бажанні працювати.
Саша:
Після школи я рік навчалась у коледжі від моєї церкви, частиною якої я є з народження. Потім понад пів року працювала нянею, а коли почався карантин-2020, почала займатися SMM. Зараз знову повернулась до роботи нянею.
Часто батькам потрібна няня з вищою освітою — медичною чи педагогічною. Але я завжди знаходила сім’ї, які дозволяли мені вчитися й рости в цій сфері під час роботи. Кожен мій роботодавець хотів вкласти в мене щось та навчити нового — за це я їм дуже вдячна.
Діана:
Спочатку я допомагала дизайнеру прикрас — робила викрійки та вишивала камінням. Потім потрапила до майстерні шкіряних виробів — шила одяг, але за покликом серця пішла в роботу з шоу-румом і його соцмережами. Після цього працювала зі ще одним брендом. Тоді я не знала, що таке SMM, хоча була вже на початку цього шляху. Зараз працюю в маркетинговому відділі IDEALIST COFFEE CO, займаюся соцмережами.
Я ніколи не сиділа на одному місці й паралельно з основною роботою пробувала щось нове й цікаве — займалася створенням одягу, знімала відео та монтувала їх.
Коли влаштовувалася на роботу, то розповідала роботодавцям про свій попередній досвід та пояснювала чітку мотивацію: чому для мене важливий проєкт, яку позицію я хочу зайняти та яких результатів допоможу досягти. А до питань про вищу освіту навіть не доходило. Гадаю, у будь-якій роботі значно важливіша особиста енергія людини та те, як вона відчуває проєкт і що готова йому віддавати.
Анна:
Моя перша робота була офіціанткою, мені подобалося. Але вже тоді я знала, що хочу пов’язати себе з культурними проєктами, організацією івентів, і захопилася маркетингом. Так у 20 років я пішла працювати в івент-агентство, а через два роки відкрила своє. Зараз я керую рекламною агенцією WE KNOW HOW. У нас велика команда, класні клієнти, і ми отримуємо кайф від усього, що робимо. Тиску з боку роботодавців ніколи не було, відсутність вищої освіти не ставала проблемою для отримання роботи.
Думаю, наші люди розуміють, що більшість крутих експертів працюють не за фахом. Акцент ставиться на досвіді та бажанні працювати
Які альтернативні шляхи освіти ти використовуєш?
Маша:
Я фанат курсів, лекцій та воркшопів. Дуже подобається, що з кожним роком з’являється дедалі більше можливостей отримувати актуальні знання від крутих лекторів із досвідом. Ми створюємо велику ком’юніті людей з різними думками й креативними підходами до справи. З урахуванням темпів нашого часу, це значно цінніше, ніж дотримання правил, які не змінювалися десятиліттями.
Саша:
Щоб освоїти SMM, я багато часу приділила навчанню в Bazilik, а щоб прокачати скіли як няня, читаю книжки на теми дитячої психології та педагогіки. Думаю, альтернативне навчання для мене в будь-якому разі працює краще — я відчуваю себе мобільнішою.
Діана:
Класна альтернатива ВНЗ — приватні школи, як, наприклад, Bazilik. Вони дуже допомагають, особливо на початку кар’єрного шляху. Досвідчені фахівці своєї справи допомагають заглибитися в професію, дають практичні навички та впливають на твоє подальше мислення.
Я не вважаю альтернативну освіту кращою або гіршою за вищу — вона інша. Але для тих, хто хоче бути “на хвилі” і швидко розвиватися — це найкращий варіант.
Для тих, хто хоче бути “на хвилі” і швидко розвиватися, альтернативна освіта — це найкращий варіант
Чи має для тебе цінність вища освіта?
Маша:
Будь-яка вища освіта має цінність, якщо ти вчишся за своїм бажанням і не відчуваєш при цьому втрату часу. За відгуками в Україні можна отримати круту освіту, якщо людина горить своєю справою та тягнеться отримати знання.
Саша:
Я вважаю, що кожне навчання важливе й корисне. Звісно, чимало залежить від університету та викладачів, але головне — власне прагнення до знань.
У багатьох професіях вища освіта є дуже важливою, і без цього ніяк. Просто це вибір кожного — яку професію та як її здобувати, і цей вибір не варто недооцінювати.
Діана:
Для мене українська вища освіта, на жаль, зараз не має цінності. Вона сильно застаріла й не дає можливості розвиватися в глобальному сенсі.
У мене точно більше довіри до закордонної освіти — до матеріалів і викладачів. Закордонна освіта цінна у нових знайомствах, обміні культурним досвідом й у викладачах, які не мають зашореності мислення. Проте є дуже різні відгуки про освіту за кордоном, тому не хочу стверджувати однозначно.
Отримувати вищу освіту чи ні, залежить від роду діяльності та подальшої спеціалізації. У таких професіях, як медицина, філологія або біологія — це просто необхідність.
Анна:
Гадаю, якщо в людини є можливість навчатися, її не варто втрачати. Навчання у ВНЗ — це передусім дисципліна. Для мене стало відкриттям, як багато сил мені потрібно було докласти, щоб організувати себе та почати навчатися. Після закінчення університету я стала структурованіше та аналітичніше мислити, краще розуміти бізнес-процеси тощо.
До того ж я на власному досвіді переконалась, що втратила ті студентські моменти, які не визначають якість освіти, але залишають приємні спогади та дарують крутий досвід — життя в гуртожитку, студентські вечірки, нічні підготовки до іспитів. Як не крути, це також важлива частина студентського життя, яку класно було б прожити.
Якщо в людини є можливість навчатися, її не варто втрачати
Чи плануєш у майбутньому здобувати вищу освіту?
Маша:
Я не заперечую, що захочу піти вчитись. Завжди є можливість скласти іспити та як слід натиснути на себе в навчанні.
Саша:
Мама стабільно кожних кілька місяців це запитує, а я досі не впевнена, що хочу — мені й без “вишки” добре. Я роблю те, що дуже люблю. Але якщо сама для себе точно зрозумію, що далі без вищої освіти нікуди, тоді піду навчатися й отримаю диплом.
Діана:
Останні роки ловлю себе на думці, що мені дуже подобається психологія. Цілком можливо, що в майбутньому я б отримала вищу освіту в закордонному ВНЗ, щоб мати глибинні знання в цій професії. Але починати точно планую з онлайн-платформ.
Анна:
Загалом в усвідомленому віці я отримала диплом КПІ за спеціальністю “Маркетинг”. Зараз здобуваю другу вищу освіту з психології, але вірю, що диплом психолога буде не останнім.