fbpx
Конспект

Говорити, щоб бути почутими. Як Україні розповідати про себе, щоб будувати солідарність у світі

Погляди іноземних журналістів, які працюють з темою війни
Пунтус Марія, 17.06.2023

Під час IX LMF (9-й Lviv Media Forum), що відбувся наприкінці травня 2023 року, медійники з різних видань України та світу обговорювали, що може зробити Україна, щоб об’єднати світову спільноту. Про що і як говорити, щоб українців у світі почули і зрозуміли без викривлення сенсів.

Ми занотували частину дискусії “Говорити, щоб бути почутими” від LMF 2023 та підготували конспект. Серед спікерів — іноземні журналісти, які висвітлюють війну в Україні, розповідають про свій досвід і проблеми у роботі в Україні та з українськими темами.


Рафаель Міндер
кореспондент Financial Times у Центральній Європі
Гінтс Амолінс
 журналіст і ведучий програм на латвійському телеканалі LTV

Сабра Айрес
журналістка з 20-річним досвідом висвітлення подій в Україні та Росії
Нейтан Ходж
старший редактор CNN
у Лондоні


Що у світі хочуть чути від українців та що хочуть дізнатись про Україну

Сабра Айрес: Нещодавно я провела місяць в Америці — я була серед рідної аудиторії, спілкувалася зі своїми друзями, не журналістами, щодо України. Мені хотілося зрозуміти їхні думки й те, що насправді думають американські виборці про Україну. Багатьох американців надихає те, що вони чують про стійкість і мужність українців, а також про українську армію, якій вдається протистояти та боротися з армією росії, значно більшою за розмірами.

Мені здається, що дуже багато історій про Україну залишаються досі нерозказаними. Українські журналісти покликані допомогти розповісти світу справжню українську історію й пояснити, що це за країна насправді — Україна.

Дуже важливо розповідати історію про те, куди дійшла Україна з моменту здобуття незалежності в 1991 році — в питанні формування демократичних підвалин для своєї країни і підзвітності посадовців високого рівня. Мені здається, із цими проблемами Україна стикається й досі. І це насправді дуже важливі історії, які мають чути не лише іноземці, а й українці завдяки роботі власної преси. Ще одна тема, яка надихає американську аудиторію — це війна з корупцією. Адже ми, як і Україна, також перебуваємо в цій площині і боремося з корупційними схемами та арештами.

Гінтс Амолінс: Війна в Україні дуже близька для латвійської аудиторії. Ще до повномасштабного вторгнення в країнах Прибалтики, у Польщі — всюди лунали попередження. Ми були справді стурбовані тим, що може ймовірно статися не тільки в Україні, а й у Латвії. Натомість українці тримали відносний спокій. Думаю, люди просто звикли до того, що війна вже тривала кілька років.

Памʼятаю, упродовж декількох місяців, з грудня 2021 року до лютого 2022-го, я постійно приїздив в Україну. Потім повернувся сюди вже березні, під час захоплення Маріуполя, і був вражений відчуттям всередині себе — я ніби перебував у центрі бурі.

Тривалий період Латвія мала спільну історію з росією, тому інтерес громадськості до подій в Україні надзвичайно високий. Звісно, фокус місцевих новин зараз трохи змістився, та інформація про Україну донині залишається в топі інтересів латвійської аудиторії.

Як латвійська медіаорганізація ми, звичайно, намагаємося знайти історії, які мають певну прив’язку до Латвії. Наприклад, поїхали взимку 2023 року до Херсону — там знайшли людину, яка пережила окупацію. Чоловік зберігав у себе і український, і латвійський прапор, тому що належав до організації, яка займається співпрацею між Україною та Прибалтикою. Ми записали ще багато таких цікавих людських історій на Донбасі, у Краматорську.

Рафаель Міндер: Я працюю кореспондентом Financial Times у Центральній Європі — це робота на ротаційній основі. Наприклад, спершу працюю чотири роки у Варшаві, а потім деінде. Це особливість саксонської журналістики, яка, на жаль, може призводити до неповного розуміння і недостатньої глибини знань. Адже ти не можеш сповна відчути конкретне місце. Це схоже на роботу дипломатів. Передусім такий підхід до роботи дає нам свіжий погляд, тому що я приїжджаю на нове місце, нічого не знаю — і у мене є величезний привілей.

Видання Financial Times має конкретну аудиторію, і ми постійно про це пам’ятаємо. Нас цікавлять економічні аспекти війни. Наприклад, Сполучені Штати воювали в ІраКУ чи В’єтнамі не тому, що переймалися іракцями чи в’єтнамцями. Завжди є глибинні економічні інтереси, які лежать в основі війни. І багато з моїх статей стосуються саме цього. Це не зовсім емоційно яскраві аспекти війни, але дуже важливо, щоб наші читачі розуміли, як поставляється зброя, хто воює тощо.

Багато людей заробляє на війні. Наприклад, нафтові компанії не накладають санкції на росію. Хоча насправді це можна було б зробити задовго до того, як Путін відправив танки в Україну.

Звичайно, є прості історії про людей, які дуже важливі. Але потрібно також показувати, як Україна стала зовсім іншим суспільством. На цьому треба зосередитись під час війни та після неї.

Тобто коли караван рушить далі, коли всі 16 000 репортерів поїдуть знову на Гаїті, Сирію чи куди завгодно, дуже важливо, щоб залишалися люди, які продовжать цікавитись тим, що ж відбулося далі — як ця країна стала стійкою, як вона стала членом Європейського Союзу.

Нейтан Ходж: Нині у нас справді набагато кращі можливості для формування цілісної картини того, що відбувається, бо є журналістика, яка базується на відкритих джерелах. Тобто у вільному доступі ми маємо підзвітність та прозорість, і дуже важливо, щоб Україна вимагала її від тих людей, які висвітлюють події під час війни. Вони повинні дотримуватись стандартів.


Як говорити іншим країнам про війну в Україні?

Нейтан Ходж: Росія розгорнула величезну комунікаційну кампанію з різними країнами світу. Важливо розуміти, що у світі існує не лише європейський та американський погляди, які симпатизують Україні.

Наприклад, аудиторії в Бразилії, Індії, Африці потрібно пояснювати, що насправді відбувається. Можна бути регіональним фахівцем, можна бути глобальним експертом, але обов’язково потрібно залучати експертів, які мають глобальну перспективу. Скажімо, які працювали в Буенос-Айресі, у Пекіні, інших куточках світу. Саме ці журналісти зможуть змістовно все поєднати, провести взаємозв’язки і пояснити різним аудиторіям, що частина інформації, яку вони споживають — це російська пропаганда, і насправді обставини в Україні складаються зовсім інакше.

Гінтс Амолінс: Натомість ці речі непотрібно пояснювати Польщі, Балтійським та іншим сусіднім країнам. Мені здається, більшість людей там і так все розуміють. Тому важливо враховувати географію. До прикладу, мій друг, не медійник, часто їздить у відрядження в Африку і спілкується з місцевим населенням. Виявляється, вони сприймають війну росії проти України як “білі десь там воюють дуже далеко”. У цій взаємодії є різні виміри: статті журналістів, спілкування людей одне з одним і, звісно, дипломатія, в якої також залишається дуже багато роботи. 


Історія людини — це те, чого потребує іноземна журналістика

Нейтан Хордж: Те, що українці є авторами власних історій, свідчить про розвиток України як громадянського суспільства. Вже стає помітним покоління сильних журналістів, що має запитання до уряду. Воно здатне писати власні історії, без яких, до речі, CNN в Україні просто не зміг би працювати. Нам дуже важливо, щоб журналісти мали здатність відкласти свої особисті почуття та емоції. Для цього є багато різних платформ, що дають змогу поділитися власним досвідом і висловити свою позицію. Проте журналіст, що хоче бути опублікованим в CNN, повинен памʼятати про неупередженість та аналітику — це особливо цінні для нас речі.

Сабра Айрес: Хочеться додати, що я не можу зараз пригадати жодного західного або іноземного журналіста, який би працював тут без підтримки й допомоги українських працівників, асистентів, помічників. Ваш внесок у цю справу неоціненний. Якщо ви бачите, що маєте якусь хорошу історію, яку можна розповісти під цікавим кутом, — треба неодмінно звертатись до іноземних журналістів і подавати ці історії. Ваше бачення того, що відбувається в Україні, — це те, що ми можемо підхопити.


До чого у світі підвищився інтерес після початку повномасштабного вторгнення в Україну?

Гінтс Амолінс: Війна в Україні для Латвії сприяла підвищенню інтересу до деяких питань, які раніше висвітлювались, а потім втратили популярність. Наприклад, знесення певних пам’ятників радянських часів.

Зараз це питання почало цікавити суспільство більше. Звичайно, ми вважаємо ці пам’ятники символом окупації. Власне, все це сприяло тому, що ми знесли дуже багато пам’ятників. Якщо говорити про безпекові питання, то Латвія, яка є членом НАТО, з 2017 року почала говорити про безпеку. Ми були свідками анексії Криму, а тепер бачимо, як з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну до НАТО долучилася ще й Фінляндія. Невдовзі до альянсу повинна долучитися й Швеція. Можу ще навести приклад Німеччини. Ми знаємо, що в Україні останні півтора року існують змішані почуття щодо Німеччини, але політика цієї країни змінилася. Зараз вони вже надсилають танки, зброю, і все нібито йде в правильному напрямі. І це також свідчення того, що зміни у світі відбуваються.

Ці події свідчать про велику кількість регіональних змін, зокрема у сфері безпеки

Рафаель Міндер: Я став свідком зміни акцентів у Лондоні, оскільки штаб-квартира моєї газети базується в Лондоні. Помітно, як британці намагаються всіма силами надати допомогу Україні, попри те що Велика Британія більше не є членом ЄС. Наразі я мешкаю в Польщі і теж можу бачити зміни, які там відбуваються. Зокрема, в польсько-німецьких відносинах. Ми бачимо, що Олаф Шольц насправді був другом росії, але ми сприймаємо це трохи по-іншому. Ми сприймаємо це як підтвердження того, що російські танки знову можуть піти на Польщу, а тому дещо в площині польсько-німецьких відносин таки змінюється. Натомість з мого досвіду життя й роботи в Іспанії я бачив, що там ситуація в Україні сприймається дуже дистанційовано, майже як у Сирії. 

Я зі Швейцарії — країни, яка завжди підтримувала політику нейтралітету. І коли, скажімо, відбувалося кровопролиття в Югославії, Швейцарія не змінювала своєї політики. Не змінила вона її через події у Сирії чи в інших країнах, але зараз вона дуже активно це робить.

 Імовірно, Швейцарія зараз змінює свої цінності

Я також став свідком зміни акцентів у Лондоні, оскільки штаб-квартира моєї газети розміщена в Лондоні. Помітно, як британці намагаються всіма силами надати допомогу Україні, попри те що Велика Британія більше не є членом ЄС. Наразі я мешкаю в Польщі і теж можу бачити зміни, які там відбуваються. Зокрема, в польсько-німецьких відносинах. Ми бачимо, що Олаф Шольц насправді був другом росії, але ми сприймаємо це трохи по-іншому. Ми сприймаємо це як підтвердження того, що російські танки знову можуть піти на Польщу, а тому дещо в площині польсько-німецьких відносин таки змінюється. Натомість з мого досвіду життя й роботи в Іспанії я бачив, що там ситуація в Україні сприймається дуже дистанційовано, майже як Сирія.


Чи цікавлять світ історії військових, а не лише цивільних?

Сабра Айрес: В Америці мене часто запитували: “Як там в Україні? Як вони почуваються? Як вони загалом виживають? Наскільки це складно? Чи там бомбардування та обстріли тривають постійно чи подекуди все-таки є електроенергія, ресурси?” Ці аспекти цікавлять американців найбільше, водночас історії військових не мають такого інтересу серед суспільства. Я читаю також європейську пресу і думаю, що там усе-таки більшість історій про солдатів в окопах. Тому що журналісти мають зараз більше доступу до фронту.

Але виникає запитання: чи треба висвітлювати такі історії більше? Якщо брати людей, які були простими цивільними і ніколи,  за жодних інших обставин не пішли б до війська, то чому ні. Історій під таким кутом справді може бути більше.

Нейтан Ходж: Я спостерігаю за інтересом до того, як Україна веде війну. Але маю на увазі не історії конкретних солдатів, а глобальніші процеси — правила воєнного стану, як люди поводяться під час війни, як узагалі українська армія справляється із ситуацією. Треба працювати з національними ЗМІ, щоб такі історії військовослужбовців, які все життя були цивільними, публікували в пресі.

Гінтс Амолінс: Звичайно, коли ти потрапляєш на фронт, ти спілкуєшся із солдатами, які насправді є викладачами, вчителями, маркетологами, представниками сфери нерухомості тощо. Ми розуміємо, що ці люди пішли воювати не тому, що мріяли про це все життя, а тому, що це їхній обов’язок — захистити країну. Ми спілкувались для матеріалів також і з психологами. Коли ти повертаєшся з лінії фронту, психологічно тобі дуже складно, і військовослужбовцям, навіть якщо вони професійні, дуже складно повернутися до звичного життя. Власне, ці психологічні зміни — теж дуже цікаве питання.


 Відеозапис події українською та англійською можна переглянути на YouTube-каналі Львівського медіафоруму

Фото на обкладинці: Віталій Юрасов

Фото, використані в матеріалі, взяті з відкритих джерел

Читайте також у рубриці Конспект
Що і як говорити, щоб вас почули іноземці?
Про це розповіли Тома Істоміна, співзасновниця та заступниця головного редактора Kyiv Independent та Дарина Шевченко, CEO Kyiv Independent
/ Які книжки читають експерти та організатори фестивалю «Книжкова країна»
Добірка книжок, на які варто звернути увагу
Як протистояти оновленим російським ІПСО: рекомендації медіаекспертів
Українські медіаексперти виокремили конкретні загрози та дали рекомендації, як з ними впоратися.
Як побороти застарілу систему: кейс «Армія ТV»
Огляд роботи оновленого медіаресурсу Міністерства оборони України
Як медіа працювати з Telegram. Кейс «Ґрунту»
Основним складником успіху є довіра до вашого бренду
Інші статті за темами
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень