Зазвичай люди не люблять підприємців. Для більшості образ підприємця — це щось похідне від персонажа казки про Мальчиша-Кибальчиша — буржуїн. Мені дуже хотілося показати підприємців такими, як вони є насправді — простими людьми, що роблять класні проєкти, бо люблять їх і не можуть не робити.
Я фотограф, займаюся рекламними та документальними зйомками. Працюю над двома глобальними проєктами: про реформу поліції зсередини та дітей у складних життєвих обставинах. Але це “гра в довгу” — потрібно ще кілька років, щоб завершити ці проєкти. Однак карантин вкотре відкрив мені очі на те, наскільки цікавими можуть бути документальні зйомки.
У день, коли вже ходили розмови про карантин, але ще не було зрозуміло, працювати чи зачинятися, я мав дві робочі зустрічі. Тоді я подумав, що маю зробити портрети людей, яких побачу. Я не знав навіщо, але відчув, що потрібно.
Ці зустрічі були з Яном Монастирським, власником Bistro Bistro, та Андрієм Кравчуком із Zavod Shop. Я записав з ними невеликі інтерв’ю, ще не розуміючи сповна, що робитиму із цим далі.
Це Леонід, який повернувся з війни.
Він зіштовхнувся з тим, що ветеранів ніхто не хоче брати на роботу. Загорівся ідеєю створити піцерію, у якій можуть працювати ветерани. Він написав бізнес-план, підготував меню і став шукати фінансові можливості реалізувати свою ідею. На момент, коли він знайшов інвестора, у кишені залишалося 50 доларів.
Відносини з інвестором не склалися, і Леонід почав шукати можливість побудувати новий ресторан. Гроші на цей ресторан він позичив у друзів і знайомих. Досі віддає борги за графіком. А ми завдяки йому маємо Pizza Veterano, безліч працевлаштованих ветеранів, прекрасну франшизу.
Це Катерина, архітекторка, яка вирішила створити лінію купальників своєї мрії.
Рік працювала над лінійкою, тканиною, пошиттям. Низка невдалих і дорогих експериментів привели до створення ідеальних купальників Lavmi Swimwear.
У момент, коли все було готово до запуску, почався карантин, заборонили пляжі, закінчилися відпустки. Складно, але в Катерини є продукт відмінної якості.
Це Андрій. Він створив магазин наручних годинників Zavodshopshop, а пізніше — свій бренд годинників RIDER1991.
Годинники — специфічний продукт, який дуже складно продавати в онлайні. Їх потрібно потримати в руках, надіти на зап’ясток. До того ж зараз не найвищий попит на аксесуари.
Це Вова. разом зі своїм батьком Анатолієм він виробляє відмінні сумки під брендом HARDRIDE.
Чоловіки займаються волонтерською діяльністю. Робили бронежилети для воїнів АТО. Також Вова є членом волонтерської організації, яка купує засоби захисту органів дихання й зору для пожежників, які ліквідують пожежі в Чорнобильській зоні відчуження.
Сумки Вови — це вже елемент міської культури і стилю. Виробництво може працювати, але обсяг замовлень катастрофічно впав.
Це Світлана і Ніколас.
Вони відкрили два дуже душевних заклади на Подолі: веганський бар Vagabond Cafe & Vintage Corner і артклуб “Дім”. Ці заклади стали платформою для виставок локальних художників, музикантів та інших представників українського артсередовища.
Нещодавно “Вагабонд” почав продавати каву із собою. А ось “Дім”, найімовірніше, цей карантин не переживе. Життя й особистості Світлани й Ніколаса заслуговують щонайменше книжки. Але поки ми говоримо тільки про їх бізнеси в Києві.
