fbpx
Історії

“Було відчуття, ніби я пробираюсь крізь желе у своїх мізках, щоб знайти там залишки чогось адекватного.” 

Історія email-маркетологині, яка під час війни знайшла роботу за кордоном
Данилюк Даяна, 11.04.2022

Ми поспілкувалися з email-маркетологинею Мариною Рижко, яка прийняла рішення залишитися в Україні під час війни, і знайшла роботу в американській компанії. 


Перші дні війни

Перші 7 днів війни ми з хлопцем жили в будинку друзів під Києвом, за 20 км від Василькова. Через сильне бомбардування майже весь день будинок ходив ходором, тому за тиждень ми вирішили переїхати на Волинь, до моїх батьків. В умовно спокійніше місце.

Оскільки мій partner in crime не міг би виїхати з країни (а я без нього нікуди не поїхала б), ми залишилися в Україні. До того ж моя мама часто панікує, тому коли ми разом — це надає більше наснаги.

Фото, зроблене 25 лютого, під час вибухів та сирени. Вийшла з підвалу на вулицю, щоб терміново відмінити запланований промо-лист. Виглядаю як зомбі. 

У мене є основний проєкт — українська маркетингова агенція, де я вже понад рік працюю email-маркетологинею. Останні 8 років я працюю із цим каналом, з них 4 роки викладаю в різних школах.

На період війни в агенції за нами закріпили заробітну плату, проте працювати мають змогу не дуже багато колег. На жаль, багато хто опинився в окупованих містах. Тож ті, хто може працювати, підтримують фінансовий обіг для всіх.

Так сталося, що буквально за тиждень до війни я зустрілась зі своїм другом Микитою, за сумісництвом — колишнім колегою в одному з проєктів. Він саме влаштувався в американську компанію на позицію СМО і набирав команду. Я навіть памʼятаю, як круто він розповідав, що власник Адам неймовірно класний хлопець і збирає корпоративи для команди за кордоном.

І вже наприкінці першого тижня війни Микита написав мені з пропозицією роботи в проєктному форматі. Звісно, тестове завдання та інші деталі влаштування на роботу ніхто не скасовував.

Спочатку я вагалась, чи зможу за 3 дні якісно зробити тестове, адже під час війни налаштувати мізки на роботу — це чимале зусилля над собою.

Спойлер: тепер у мене дві роботи.



Робота в американській компанії

Я почала працювати в компанії Smarter Contact на позиції Senior Email marketer.

Кроки у працевлаштуванні були звичайними, як і в довоєнному житті, за винятком пункту “співбесіда з власником компанії”. Круто, що підхід до рекрутменту в компанії легкий та відкритий.

  • Спершу я відправила CV і додала свої роботи. Зазначу, що, відбираючи кейси, бажано враховувати специфіку ринку, з яким плануєте працювати. Мені пощастило мати такі кейси в портфоліо, тому я надіслала приклади своїх листів для американських компаній.
  • Наступний крок — виконання тестового завдання з 4 пунктів.
  • У результаті я отримала позитивний фідбек і за декілька годин підписала оффер.

Це була п’ятниця, 8 березня, а вже в понеділок я почала свій перший робочий день у цій компанії.

Головна порада, яку можу дати щодо комунікації, особливо з американськими компаніями, — це ще раз нагадати собі, що ти й так класний спеціаліст. Не сумнівайся в собі.

Зараз багато хто підтримує українців. Ти можеш хвилюватись на співбесіді більше, ніж зазвичай, — це нормально. Усі все розуміють, і повір, у 99% підуть назустріч. Ба більше, можуть навіть запропонувати переїзд у країну або допомогти з виїздом за гострої необхідності.

У нашій компанії працює багато українців. Історія така, що Адам, власник компанії, познайомився з СОО та проджект-менеджером (вони українці), а далі закрутилось. Адам дуже гнучкий до всіх бізнес-процесів. Він повністю довіряє топменеджерам, і відповідно, його влаштовує, що майже вся команда з України.

Частина колег, які працюють у Штатах або інших країнах, щодня перепитують, як ми й чи потрібна нам допомога. Це дуже мило 🙂 Наша компанія задонатила багато коштів на гуманітарну допомогу для українців і, звісно ж, закликала своїх американських клієнтів допомагати Україні.


Про відмінності в роботі у воєнний час

Перший тиждень, через шок, я працювала по 1-2 години. Було відчуття, ніби я пробираюсь крізь желе у своїх мізках, щоб знайти там залишки чогось адекватного.

Десь за 1,5-2 тижні мені вдалося трохи зібрати голову докупи — я переїхала в спокійніше місце в Україні. Відтоді з’явилась змога підключатись на повноцінний робочий день.

Фото за 10 квітня. Як видно — виглядаю я вже трохи живіше.

Що допомогло мені налаштуватись, перебуваючи в умовно безпечному місці:

  • я поставила собі ліміт на соцмережі, щоб не читати новини постійно;
  • намагалась що дві години виходити на вулицю, аби хоча б 15 хвилин походити біля будинку й подихати повітрям;
  • зовсім трохи почала ходити в тренажерний зал. Складно морально, але це теж дає змогу зібрати себе докупи. Якщо немає можливості відвідувати зал — можна займатися спортом вдома. Головне — регулярно роботи фізичні вправи, щоб відволікатися й “провітрювати” голову.

У підсумку робота допомогла мені дозувати обсяг новин, який я споживаю. А найголовніше — тепер, працюючи на двох роботах, я можу більше донатити на ЗСУ із зарплати.

Читайте також у рубриці Історії
Історії трьох дівчат, які змінили професію під час війни
І заснували благодійний фонд, бренд тактичного взуття та магазин свічок
Як улаштована робота комунікаційника в держструктурі під час війни
Історія Анастасії Братко з Мінцифри
Історії чотирьох працівниць про їхній досвід роботи під час війни
Як це — працювати з бомбосховища та під звуки сирен
Я працюю волонтеркою та фотографкою у Будапешті: історія українки Поліни Авраменко
Про організацію волонтерської допомоги біженцям з України
Якщо тобі вистачає розуму не ходити в казино, то класне заняття — знімати кіно. Інтерв’ю з Антоніо Лукічем
Розмовляємо про те, як шукати ідеї для сценаріїв, яке кіно знімати першим і чого Антоніо вчитиме студентів на авторському курсі
Інші статті за темами
Історії
Я працюю
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень