Розмовляємо з ілюстраторкою-фрилансеркою Марією Кінович, visual artist, директоркою й художницею We Bad Лерою Схемкою та засновницями студії “Сері/граф” Женею Полосіною й Анею Іваненко.
Фахівчині розповідають, чому обрали ілюстрацію своєю професією, які виклики постають перед ними, а також діляться порадами для початківців і спостереженнями про роль тайм-менеджменту в роботі.
Як обрали професію?
Марія Кінович:
Я б не сказала, що прямо обирала стати ілюстраторкою — так сталося. Коли я вступала на культурологію в Могилянку, думала, що буду працювати в музеї або галереї чи досліджуватиму теорію масової культури. Але на третьому курсі зрозуміла, що мені хочеться робити щось руками. Бо теоретизувати й писати наукову роботу, яку прочитають заледве десятеро людей, — досить депресивна перспектива.
Я завжди малювала, а на той час (2012 рік) набувала розголосу професія графічного дизайнера, з’являлися приватні курси. Тоді в моїй голові виник план: піти на курси замість магістерки та освоїти нову для себе професію. Загалом так і сталося — я закінчила курси в Школі візуальних комунікацій, почала брати фриланс-замовлення на дизайн.
Потім на декілька років мене захопила каліграфія, і в той період я почала активно поєднувати фриланс та офісну роботу в IT-компанії. Тоді я думала, що знайшла себе і що все моє життя буде пов’язане з летерингом, каліграфією, шрифтами та версткою.
Але за 2,5 року я вигоріла від своєї не надто творчої офісної роботи, і тоді зі мною “сталася” креативна агенція. У мене була чудова команда і класний артдиректор, який давав багато творчих задач, де я могла розкрити свій потенціал. Тоді я зробила свою першу обкладинку та відкрила для себе світ книговидання. І вже тоді, в агенції, я стала відчувати себе ілюстраторкою, але ще боялася говорити це вголос. Зі мною сталося багато неймовірних за масштабом проєктів.
Ми організували конференцію для підлітків, розробили візуал для педіатрії “Добробуту”. Це був класний час для експериментів та дослідження того, чого б мені насправді хотілося. Я продовжувала брати фриланси, бо особисті проєкти ніколи не зрівняються з роботою, якою б класною вона не була.
Через якийсь час прийшло відчуття, що я не хочу працювати із графічним дизайном узагалі, а хочу малювати картинки. Набравшись сміливості, я пішла з агенції і вперше опинилася на фрилансі. Це був один із найскладніших моментів за все моє життя, бо я не уявляла, як важко психологічно може бути на фрилансі без постійних клієнтів та без регулярного доходу. До цього я завжди мала стабільність, а тут наче опинилася у відкритому морі.
Ті пів року здавалися мені емоційним пеклом. Не знаю, як тоді вигребла, хоча й були замовлення, і я зробила багато прикольних речей. Мене врятувало те, що я побачила вакансію ілюстратора в анімаційній студії. Я вміла малювати у векторі, але не на такому рівні, щоб створювати ілюстрації під анімацію. Після курсу з моушн-дизайну в Projector я мала приблизні уявлення, як це робиться, тож подалась. Досі не знаю, як так пощастило, але мене взяли!
Перший тиждень був дуже складним. Пам’ятаю, моя колега робила одну сцену на день. Я ж робила одну сцену весь тиждень. Мені здавалося, що я ніколи не навчусь малювати так технічно й так красиво, як колеги в команді, але буквально вкінці місяця я побачила магічний прогрес. Це наче перескочити у вивченні мови з А1 одразу на В2.
Тоді я подумала, що нарешті знайшла своє — я буду ілюстраторкою, яка створює анімації. Але приблизно за 1,5 року й декілька об’ємних проєктів мене почало нудити від анімації, і врешті залишилася лише ілюстрація. Зараз моє друге пришестя в фриланс. Я підготувалася з минулого разу і, в принципі, нарешті навчилася насолоджуватись свободою. Тепер узагалі не уявляю, як це — бути ілюстраторкою десь.
ЛЕра Схемка:
Я малювала з раннього дитинства. Спочатку ходила на малювання в садку, потім — у художку й дизайн-ліцей у школі. Далі логічним на той час чином отримала профільну освіту.
Не пригадую моменту, щоб я ухвалювала рішення займатися ілюстрацією, радше завжди довіряла своїм відчуттям і рухалася в тому напрямку, який вважала правильним. Пробувала й експериментувала з тим, що подобається, і так опинилася в тому контексті, де я зараз.
Женя полосіна:
У професію прийшла поступово. Спочатку розпливчасто розуміла, що хочу й буду малювати, слова ”ілюстраторка” я тоді не знала. Потім художній вуз, чотири роки навколоакадемічного навчання. Там, незважаючи на кафедру книжкової графіки, теж не розповідали, хто такі ілюстратори, але про це вже можна було прочитати в інтернеті, що я, власне, і зробила. Остаточне розуміння з’явилось у мене вже на курсі ілюстрації Віктора Меламеда.
Аня Іваненко:
Загалом я визначилась із професійним напрямом років у 16, і з того моменту в мене не виникало сумнівів у правильності вибору. Щоправда, молодшою я не підозрювала, наскільки широко можна розуміти ілюстрацію і в скількох напрямах розвиватись. Зараз я собі 16-річній сказала б: “Книжки й журнали — це далеко не все”. Хоча, можливо, тоді це мене злякало б.
Хто такий ілюстратор?
Марія Кінович:
Людина багатьох умінь: менеджер, піарник, SMM-ник, психолог, бухгалтер, креативник і трохи художник. Це людина, яка розв’язує конкретні завдання, так само, як і будь-який дизайнер, але тут результат найчастіше створений з нуля різними візуальними техніками.
Лера Схемка:
Ми живемо в класний багатогранний час, коли межі професій, які існували раніше, розмились. Ілюстратор — це людина, яка комунікує за допомогою картинки.
Женя Полосіна й Аня Іваненко (Сері/граф):
Хтось, хто займається візуальними практиками й називає себе ілюстратором. Незалежно від того, малює він картинки для книжок чи полотна для галерей.
У чому полягає робота?
Марія Кінович:
У розв’язанні конкретних завдань у певний візуальний спосіб. Ілюстратор влізає клієнту в голову і витягає звідти те, із чого можна зробити пристойний бриф, а потім пропонує спосіб розв’язання цього конкретного завдання, а потім сам це і втілює.
Лера Схемка:
У трансформації ідей, думок і відчуттів — у зображення.
Сері/граф:
У нашій професії дуже широкий спектр можливостей. Ілюстратор створює візуальну інформацію. Це може бути комікс до інструкції IKEA про те, як зібрати тумбу; може бути авторський пікчербук, а може — виставковий проєкт. І самостійне висловлювання, і замовлення із чітким брифом — усе це робота ілюстратора.
З якими замовленнями найчастіше працюєте? Які техніки застосовуєте?
Марія Кінович:
З комерційними 🙂 Загалом я беру різне. Люблю книжки, едіторіал, різні рекламні штуки.
Я працюю в діджитал-ілюстрації, тому застосовую переважно програми. Зараз 80% роботи роблю в Procreate. Рідше “свята трійця” — Illustrator—Photoshop—InDesign.
Лера Схемка:
Найбільше я люблю працювати з новими форматами і знаходити картинкам нові форми втілення. І мені поки щастить з такими проєктами. Найчастіше ми з Максимом (Максим Павлюк — партнер Лери з we bad — ред.) працюємо зі стінами.
Книжка — чудовий формат для ілюстратора. Особливо коли ти працюєш з об’єктом повністю і займаєшся не лише ілюстраціями, а й версткою. Тоді це кіно, а ти — режисер і звукооператор.
У мене колажний спосіб мислення, і що б я не робила — я роблю колаж.
Сері/граф:
Останній рік часто працюємо з виставковими проєктами. Разом з Urban Curators ми робили виставку про постпромисловий Поділ, частину експозиції для виставки “Чорнобиль. Подорож” на ВДНГ. Аня робила виставку в Сільпо “Будемо раді бачити вас знову!”, виставковий проєкт в просторі КАРЗ 12 і брала участь у груповому проєкті в Українському домі.
Також разом ми оформлюємо книжки, з останніх — “У міста є я!” Ірини Озимок. А окремо одна від одної — працюємо з картинками для медіа та іноді реклами.
Зазвичай використовуємо банальний Photoshop. Але, наприклад, для проєкту про Чорнобиль робили колажі з гуашшю та олівцем. А нещодавно з’явився айпад, і тепер ми експериментуємо в Procreate. Ну і ситодрук — це коли робимо принти.
Як, де і як часто вивчаєте, опановуєте щось нове?
Марія Кінович:
Пасивне навчання відбувається постійно: щось читаєш, дивишся, думаєш. Але періодично “душа хоче празніка”, і тоді я йду на курси. Кілька місяців тому сходила на курс кінодубляжу та сценічного мовлення, сподобалось. Тепер хочу на курси барист.
Лера Схемка:
Більшість навичок, необхідних у роботі, можна отримати за допомогою інтернету.
Сері/граф:
Достатньо часто, але тут дуже допомагає, що ми викладаємо. Неможливо повторювати те саме щоразу, стає нецікаво, тому ми з кожним курсом шукаємо щось нове, що вразить і захопить нас, і, відповідно, нам буде простіше захопити студентів.
Ми стежимо за ілюстраторами й ілюстраторками, чиї підходи нам близькі,і намагаємось відвідувати їхні лекції чи воркшопи. Також слухаємо курси із суміжних сфер.
Ще намагаємося вивчити менеджерську частину професії, читаємо про просування сайтів та позиціювання брендів. Але все це теж — коли є сили та ресурс.
Як шукаєте клієнтів?
Марія Кінович:
Вони самі мене знаходять. У скрутні тижні я думаю, що от-от зроблю допис у соцмережах про пошук замовлень, але щоразу щось неочікувано звалюється і мені не доводиться цілеспрямовано шукати.
Лера Схемка:
Я не знаю. Думаю, треба бути на видноті.
Сері/граф:
Зараз ми дуже нерегулярно ведемо соцмережі та оновлюємо портфоліо. Тому клієнти радше самі нас знаходять — завдяки сарафанному радіо чи побачивши раніше створені проєкти.
Які виклики у професії ілюстратора?
Марія Кінович:
Виклики ті самі, що й в інших професіях, тільки тут ти ще весь час почуваєшся самозванцем.
Лера Схемка:
Для мене головний виклик у роботі ілюстраторкою — прокидатися раніше 10-ї.
Сері/граф:
Як будь-який фриланс — work-life balance, самостійна організація свого робочого часу. Через амбіції і справжню любов до малювання іноді складно відмовлятися від проєктів. Але відсутність регулярного відпочинку дуже виснажує, тому ми радимо не боятися робити собі вихідні. Як мінімум, у вас з’явиться більше сил на роботу, як максимум — будете щасливішою людиною.
Що вам імпонує в роботі, а що ні?
Марія Кінович:
Найбільше я люблю, коли мені довіряють. Найменше люблю відповідати на запитання про бюджет/строки, особливо коли потім потенційний замовник просто зникає.
Лера Схемка:
Найприємніше — коли тобі довіряють. Коли клієнт приходить до тебе, як до лікаря, по рецепт довгого і щасливого життя.
Не люблю займатися “відмальовкою” чужих ідей.
Сері/граф:
Коли є сили — подобається майже все. Звісно, ми любимо малювати, любимо дослідження й поринати в проєкт, любимо розповідати свої історії у графіці. Але часто — проєктів одночасно декілька і треба вправно ними жонглювати, а це забирає багато ресурсу.
Поради початківцям
Марія Кінович:
Не йдіть в ілюстратори:) Тут часто трапляється професійне вигоряння, тут менше творчості, ніж здається спочатку. Тут немає легких грошей, цю професію не можна освоїти за три місяці, що б вам не казали.
Коли ви таки знайдете свій стиль і всі замовлятимуть тільки його, вам стане нудно, а вирватись із цього кола складно. Але якщо ви уже тут, то працюйте так, щоб вам було не нудно із собою. Обов’язково беріть відпустку, не нехтуйте вихідними та сном. Не зациклюйтесь на пошуку свого стилю, а робіть те, що подобається, та обирайте етичних замовників.
Лера Схемка:
Професію ілюстратора, як мені здається, не обирають — ти або не можеш без цього, або це не твоє 🙂
Сері/граф:
Багато малювати, але свідомо. На будь-яку картинку, навіть швидкий скетч, ставте собі конкретну задачу, нехай дуже просту. Тоді вам буде набагато легше оцінити себе та свій розвиток, адже ви матимете конкретні критерії. Бо просто “красива картинка” — дуже абстрактне поняття.
Як ми вже згадували, варто розумно вибудовувати собі графік, не забувати відпочивати. І багато дивитися по сторонах, на колег, на людей з інших сфер, які роблять щось класне, і на дерева у вікні.
