Театр Ветеранів представить виставу «100 паперових стаканчиків блакитних, як небо» за п'єсою ветерана й колишнього журналіста Олександра Іваницького. Покази відбудуться 21 та 22 листопада в Театрі Драматургів у Києві.
«100 паперових стаканчиків блакитних, як небо» — історія, у якій поєднуються спогади про телевізійні сюжети, невдалі сенсації, особисті переживання, військову службу та війну. У ній також є фантастичні елементи. В основі п’єси — особистий досвід драматурга, зокрема знайомство з жінкою в жіночому психіатричному диспансері.
П’єсу Іваницький написав після повернення до цивільного життя. До цього він понад 20 років працював у журналістиці, зокрема був кореспондентом відділу журналістських розслідувань телеканалу «1+1». У 2024 році Олександр долучився до Збройних Сил України та служив у піхоті Третьої штурмової бригади. У грудні того ж року він дістав поранення, внаслідок якого втратив око, після чого його демобілізували. Згодом Іваницький пройшов курс драматургії в Театрі Драматургів і написав свою першу п’єсу — «100 паперових стаканчиків блакитних, як небо».
Основою історії став особистий досвід драматурга. Свого часу він волонтерив у жіночому психіатричному диспансері, де познайомився з Анастасією. Під час зустрічей жінка заварювала чай у паперових стаканчиках.
«Ці зустрічі були крихким містком між великим світом “нормальних людей” та обмеженим простором тих, хто живе своє життя за великим залізним парканом. Потім я намагався допомогти Анастасії вийти з диспансеру. Але не зміг. Вона пішла. А я запам’ятав її. Вона стала героїнею моєї першої п’єси», — розповідає Олександр Іваницький.
Для автора паперові стаканчики символізують людську душу, яка, на його думку, не залежить від фізичного тіла. Іваницький зазначає, що досвід війни дав йому змогу гостріше відчути фізичну вразливість людини та осмислити природу людської душі.
П’єса має репортажну структуру: окремі історії зустрічей поступово складаються в розповідь про унікальне людське життя. Її герой шукає великі сенси й зрештою знаходить їх у повсякденних речах. У тексті також є простір для критичного погляду на сучасність, самоіронії та безпосередності.
«У п’єсі понад 20 персонажів. Це виклик для 4 акторів, які мусять перевтілюватися й постійно існувати в різних обставинах, але залишатися собою у взаємодії з глядачами й одне з одним», — кажуть у пресслужбі проєкту.
Режисерка Тетяна Шелепко звертає увагу на те, що кожна історія в п’єсі має власну назву. На її думку, процес називання важливий, адже так люди визначають речі, надають їм значення та ваги. У виставі цю місію передадуть глядачам — вони зможуть стати співучасниками дії.
«У роботі над постановкою мені цікаво досліджувати питання, яке має стояти перед кожним із нас: а яка моя роль у цій війні?», — говорить Тетяна Шелепко.
Виставу покажуть 21 та 22 листопада о 19:00 у Театрі Драматургів у Києві.