На платформі онлайн-театру DRAMOX опублікували архівну виставу «Дикого театру» «Піна днів», прем'єра якої відбулась у 2023 році.
Постановка за мотивами сюрреалістичного роману Бориса Віана розповідає дві історії кохання, що стикаються з хворобою, одержимістю та випробуваннями.
Останній показ вистави відбувся в листопаді 2025 року. Тепер її можна переглянути у відеозаписі на сайті DRAMOX.
«Піна днів» вирізняється серед інших робіт «Дикого театру» тематикою та стилістикою. Якщо більшість вистав театру зосереджені на соціальних питаннях і відповідальності людини перед суспільством, то ця досліджує внутрішній світ людини та її розуміння себе.
«Вистава дуже відрізняється естетично та стилістично від усього, що було в Дикому. Бо ми ніколи раніше не робили вистав про любов, не розбирали її на складники. Всі наші вистави соціально акцентовані, а ця є першою, що апелює не так до відповідальності людини за її життя в соціумі, як до розуміння людиною самої себе», — розповіла директорка «Дикого театру» Ярослава Кравченко.
«Піна днів» поєднує сюрреалістичну казку, екзистенційну драму та соціальну сатиру. У центрі сюжету — стосунки двох пар. Головний герой першої історії — Колен (Павло Шпегун), заможний і безтурботний юнак, який мріє закохатися. Він зустрічає Хлою (Поліна Снісаренко-Кульчицька) — відкриту до світу й тендітну дівчину, яка уособлює чистоту й романтику. Їхні стосунки розвиваються стрімко: знайомство переростає в закоханість, перше побачення — у весілля, а спільні плани пов’язані з бажанням провести разом усе життя. Однак щастя молодят опиняється під загрозою, коли Хлоя занедужує: у її легенях проростає водяна лілія.
Інша сюжетна лінія присвячена друзям Колена й Хлої — Шику (Іван Вороний) та Алісі (Марія Деменко). Їхні стосунки руйнує одержимість Шика філософом Жаном-Солем Партром. Чоловік витрачає всі гроші на книжки й рукописи свого кумира, через що пара опиняється у фінансовій та емоційній скруті.
Режисерка вистави Наталія Сиваненко пояснила, що для неї важливо було показати, як персонажі вчаться приймати різні сторони життя та знаходити в цьому свободу:
«Для мене в матеріалі найважливіше було простежити, як герої все ж таки поступово знаходять у собі сили проживати не тільки біле, а й чорне, і в цьому знаходити свою свободу. Як приймати біль і розпач, але водночас продовжувати йти. Адже, ховаючись від усього, що страшно, можна пропустити і саме життя».
Раніше ми писали, що «Дикий театр» створив виставу, на яку не потрібно йти в театр