Бренд GUNIA представив різдвяну колекцію «Рябчик», головним образом якої став собака з рушника з Чернігівщини. Окрім нього, у роботі над колекцією використали мотиви ще двох рушників із Черкащини — їхні сюжети перенесли на кераміку, одяг і прикраси.
Три рушники зберігаються у приватному зібранні Олени Сайдель. Два з них походять із Черкащини та датуються 1960-ми роками. Вони вишиті хрестиком на крамній тканині й, імовірно, були весільними. Третій рушник — із Чернігівщини, його зробили з домотканого полотна. На ньому є напис «Рябчик» — це рушник, присвячений вірному псу родини. В українській традиції собака пов’язаний із вірністю, захистом і передбаченням. Дослідниця Світлана Китова описує його як істоту, наближену до божественного рангу. Також собака постає як пастир — охоронець, який стереже не лише господарство, а й душу. На одному з рушників із Черкащини собаки зображені вервечкою вздовж полотна. На іншому вони стоять симетрично біля квітучого куща з «коронованою» пташкою. Саме ці сюжети згодом з’явилися у вишивці, орнаментах і декорі речей із колекції.
Поруч із собакою в колекції з’являється коза — символ достатку, життєвої сили, родючості та оновлення, яку обрали як символ прийдешнього року. У народній культурі коза найяскравіше проявляється в різдвяному обряді «водіння кози», де вона уособлює життєву енергію, циклічність природи та відродження. Для пластичного вирішення образу кози GUNIA звернулася до скіфських прикрас і взяла за основу стилізовану форму кози з них. Так у колекції поєднали археологічну традицію із сучасною керамічною формою.
До керамічної частини колекції увійшли тарілки різних форм і розмірів, маслянки, цукорниці, горнятка, а також підсвічники та свічки у формі кози. Окремим джерелом для кераміки стали гуцульські ікони на склі XIX століття. Їхні образи та композиційні прийоми переосмислили та перенесли в легший графічний розпис тарілок.
В одязі колекції звернулися до традиційного українського костюма. Для жилетів взяли за основу лінії кептарів Буковини та Закарпаття, а верхній одяг пов’язали з гуцульськими гуглями та крисанями. У колекції є светри, кардигани та жилети з теплою в’язаною фактурою. Їх доповнили вишивкою, орнаментами та декоративними китицями. Шарфи, сплетені з китиць-помпонів, повторюють оздоблення традиційного гуцульського строю. У декорі також використали бісер, вишивку та орнаменти, характерні для народного одягу різних регіонів. Сорочки та сукні створили за мотивами буковинського й гуцульського одягу, зберігши характерні пропорції та вільну форму традиційного вбрання. Окремо до колекції увійшла спідниця-трансформер, створена на основі обгортки — традиційного елемента жіночого одягу.
Для верхнього одягу взяли сюжет народного малярства «Оленка і олень», або «Дівчина з оленем». Він був популярним на початку XX століття. На таких зображеннях дівчину та оленя показували серед природи, з квітами й вінками. У «Рябчику» цей сюжет використали як вишитий патч, оздоблений бісером.
Також у колекції є шарф із мотивом карпатського ліжникарства. Ця техніка внесена до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Традиційний орнамент ліжника перенесли на сучасний шарф, змінивши його масштаб і колористику.
Мотив собаки з’явився і в прикрасах. Одна з підвісок має форму Рябчика — це відсилання до образу з рушника з Чернігівщини. Інша прикраса — підвіс у формі кози з камінням. Його створили з огляду на давні зооморфні підвіски та амулети часів Русі X–XIII століть. Для таких прикрас були характерні лаконічні силуети тварин і кружковий орнамент, який дослідники часто пов’язують із солярною символікою. У «Рябчику» замість звіра або коня використали образ кози.
Козу також зобразили на сережках, браслетах і персні. За основу для цих прикрас взяли силует традиційної маски, а самі вироби оздобили головою кози — символом наступного року.
Раніше ми писали, що GUNIA та Assouline випустять книгу про українське наївне мистецтво