Світова прем’єра документального фільму «СЛІДИ» української режисерки Аліси Коваленко та співрежисерки Марисі Нікітюк відбулася на 76-му Берлінському міжнародному кінофестивалі в межах програми Panorama Dokumente.
Стрічка розповідає про жінок із Донбасу, Херсонщини та Київської області, які пережили сексуальне насильство й тортури під час російської агресії й публічно свідчать про пережите. Через історію Ірини Довгань — колишньої полонянки та очільниці SEMA Ukraine, яка документує свідчення постраждалих на деокупованих територіях України, у стрічці формується колективний портрет досвіду жінок, що пережили насильство.
Після показу відбулася зустріч із творчою командою та учасницями фільму. На прем’єрі особисто були присутні героїні стрічки — Ірина Довгань, Ольга Черняк, Тетяна Василенко, Галина Тищенко, Ніна та Людмила Мефодіївна Мимрикова.
«Я була глибоко вражена реакцією залу. Кілька сотень людей стали єдиним організмом, який довгі хвилини аплодував стоячи, який був разом із нами — з нашими жінками. Люди плакали, обіймали і цілували героїнь фільму. Десятки глядачів підходили й говорили, що для них це надзвичайно важливо, що те, що ми зробили, має значення для всього світу. Ми порушили цю світову тишу. Вони просили нас не зупинятися, залишатися сильними і продовжувати цю роботу. Ці слова підтримки лише підтвердили наше відчуття того, чому ми створювали цей фільм, чому протягом трьох років вкладали в нього стільки сил. Ми змогли порушити тишу, яку світ так довго зберігав, не бажаючи по-справжньому побачити й почути правду про воєнні злочини росії, зокрема сексуальне насильство як зброю війни», — зазначила Ірина Довгань.
Для продюсерок Наталії Лібет та Ольги Брегман участь у Берлінале не є першою. У 2025 році вони представляли на фестивалі документальний фільм Катерини Горностай «Стрічка часу», який став першою картиною українського режисера в основному конкурсі Берлінале за останні 30 років.
Аліса Коваленко зазначила, що у 2016 році публічно засвідчила досвід сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, пережитий під час перебування в полоні на Донбасі на початку російсько-української війни.
«Я бачила цей довгий шлях перетворення тиші на багатоголосся в Україні — шлях, що триває вже майже 12 років. Коли я свідчила у 2016 році, виявилося, що я була першою і єдиною, хто тоді відкрито говорив про пережите. Тепер, десять років потому, ми разом із шістьма іншими жінками, моїми посестрами, представляємо цей фільм на Берлінале. Це неймовірне зрушення — ще один камінь, вибитий із цієї стіни мовчання. Це також сигнал тривоги для всього світу — про те, що несе із собою «рускій мір», і про те, якою буде реальність, якщо Україна не встоїть у цій боротьбі. Серед багатьох відгуків і слів підтримки я почула найважливіше для себе: що цей фільм — передусім про тріумф гідності. Що він є не лише важливим документом і свідченням воєнних злочинів росії проти українського народу, а й фільмом сили — фільмом, який спонукає не залишатися осторонь, а ставати поруч із нами у боротьбі за справедливість», — розповіла режисерка Аліса Коваленко.
Співрежисерка Марися Нікітюк повідомила, що після показу глядачі запитували, як вони можуть допомогти. За її словами, історії жінок, які входять до спільноти SEMA Ukraine, викликають у глядачів бажання долучатися до ініціатив, спрямованих на підтримку постраждалих:
«Історія жінок SEMA Ukraine викликає не просто співчуття, а активну емпатію. Саме цього ми й прагнули досягти разом з Алісою — щоб люди, подивившись фільм, не лише співпереживали, а відчули внутрішню потребу долучитися до боротьби за справедливість».
Стрічка стала відправною точкою адвокаційної кампанії, яку ініціювали творці фільму спільно із SEMA Ukraine у партнерстві з Машею Єфросиніною та ГО «Фонд Маша». Мета кампанії — включення російської федерації до SHAME LIST ООН за злочини сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.
Маша Єфросиніна на прем’єрі з’явилася в сукні з написом Russian genocide through the body («Російський геноцид через тіло»), щою привернути увагу міжнародної спільноти до сексуальних злочинів російських військових.
Свій вихід на червоний хідник вона перетворила на перформанс-звернення до світової спільноти, використавши публічний майданчик як спосіб донести важливе послання.
«Те, що відбувається в Україні, — це геноцид росії через тіло. Російська армія калічить українців не через випадкову жорстокість. Це системна стратегія знищення нашої ідентичності. Голос кожної українки, яка наважилася говорити, має знести стіну світової байдужості. Нам не потрібне співчуття — ми вимагаємо правосуддя», — наголосила Марія Єфросиніна.
Раніше ми писали, що режисерки Аліса Коваленко та Марися Нікітюк створюють документальний фільм «СЛІДИ»