Артем Прут народився в Запоріжжі. Після закінчення школи навчався на бухгалтера. Із часом вступив на факультет аеронавігації, електроніки й телекомунікацій. Коли переїхав до Києва — працював дизайнером, але у 24 роки вирішив повністю присвятити себе творчості.
Ми поспілкувалися з Артемом про його шлях, перші продажі картин, творчість у сьогоденні, цільову аудиторію покупців та переваги малювання на планшеті Galaxy Tab S11.
Коли творчість стала не просто хобі?
Це було у 10 чи 11 класі, коли я захопився скейтбордингом і паралельно почав малювати дизайни скейтів. Пам’ятаю, як малював і раптом відчув — це не просто захоплення, цим можна заробляти. Тоді в мене ще навіть не було комп’ютера, інтернет не був розвинений, але я чітко відчув: не знаю, як саме, але я можу зробити це справою життя.
Потім був довгий шлях: я переїхав до Києва, працював дизайнером у п’ятьох рекламних агенціях і швидко зрозумів, що це — не про творчість.
Переломний момент стався у 2011 році. Я відклав гроші та звільнився з роботи. Метою було три-чотири місяці просто малювати — повернутись до малюнків 2003–2005 років і продовжити їх розвивати вже з новим досвідом. У цей період я вперше відчув, що таке займатися творчістю по-справжньому.
Як наважився звільнитися зі стабільної роботи?
Тоді не було такого, щоб я наважувався — мені просто стало нестерпно ходити в офіс. Хотів звільнитися ще раніше, у 2009–2010 роках, але лякала світова криза. Усі казали: «Куди ти підеш? Що ти будеш робити?». Тому ще два роки терпів. Але коли працюєш фултайм, залишається дуже мало часу на власні проєкти. Тож я врешті звільнився, бо більше не міг не творити. Це був перший етап — почати.
За пів року створив 12-15 робіт (CELEBRA) і презентував їх на першій виставці, на Нижньоюрківській у Києві. Запити на купівлю робіт надходили, проте ціни, які пропонували, мене не влаштовували. Була потреба заробляти, тому вирішив повертатися до офісної роботи. Але я настільки відчув смак свободи, поки не працював, що з перших двох нових місць мене звільнили. Я хворів, не приходив, зрештою мені просто телефонували й повідомляли: «Артеме, ти звільнений». Я казав: «Дякую». Це другий етап становлення — діалог із собою про баланс між грошима і творчістю.
Коли були перші продажі?
Зрештою я склав план: працюю в агенції поряд з домом, щоб не витрачати час на дорогу, а після роботи — вмикаю музику та малюю. Моєю ціллю було завершити серію картин і почати просування. Якраз набирав обертів інстаграм, який і допоміг та продовжує допомагати мені продавати роботи.
Перші продажі принесла серія CELEBRA. Ці роботи були рідкісними — одна-дві картини зі всієї виставки. Багато я подарував друзям, які мені допомагали в той час. Але процес запустився. Друга серія робіт HYDRA уже принесла мені перші закордонні запити й продажі — тоді продалося трохи більше робіт, ніж із першої серії. Це було у 2013–2014 роках. Комерційно успішними стали роботи дівчат у 2014–2016 роках. Ці картини розкупили дуже швидко.
Важливо, що коли я починав малювати, то взагалі не думав, як продаватиму свої роботи — було лише сильне бажання створювати. Але все працює так: хтось купує в тебе одну картину, потім другу, третю — і вони йдуть у світ, потрапляють у нові простори, їх бачать інші люди, й механізм запускається.
Про що картини Артема Прута сьогодні?
Усе, із чим я працюю у творчій практиці, — це речі, з якими зустрічаюсь у повсякденні: книжки, кіно, спорт, подорожі, місто, оточення, люди. Це все історії з реального життя, які я пропускаю крізь власний фільтр сприйняття й пропоную звернути увагу на речі, які оточують нас усіх. Знаходжу в цьому багато цікавого та глибокого, хоча й доволі простого, на перший погляд.
Завжди ставлю перед собою задачу: щоб у тій чи іншій роботі кожен міг побачити своє. Навіть коли йдеться про щось конкретне, я все одно намагаюся подати це так, щоб залишити ширше поле для дій. І ще — на яку б тему я не створював роботу, для мене дуже важливим є колір. Я працюю кольором. Колір для мене — це емоція та відчуття, це також може бути місцем.
Яким є розпорядок дня художника?
Уже багато років прокидаюся о 08:00–09:00, заварюю каву та годину читаю книжку. Це не медитація, а радше мій спосіб налаштуватися на день. Відтак пів години прокрастиную — намагаюсь із цим працювати, але не завжди вдається. Потім обов’язково силові вправи, теніс або футбол. Починаю працювати з 14:00 — і до 20:00. Іноді можу продовжити малювати після вечері — орієнтовно до 23:00.
Я записую у Google Календарі все, що роблю протягом дня. Наприклад, скільки працював, читав, скільки пішло часу на створення конкретного елемента в картині. Це допомагає краще зрозуміти, як проходить тиждень, куди йде мій час і на що варто звернути увагу. Для зручності позначаю все кольорами: один колір — для спорту, інший — для кави, ще один — для зустрічей тощо. Так візуально легше оцінити баланс активностей і відстежити, чи не переважає щось одне над іншим.
Хто зараз купує картини найчастіше?
80% покупців — це креативний клас: рекламники, кінотворці, архітектори, дизайнери, музиканти. Також купують спортсмени, айтівці та бізнесмени. Наприклад, цієї весни під час виставки в Берліні одну з моїх робіт придбав колишній міністр культури міста. Це дуже приємно. І я насправді не бачу, хто ще може купувати картини, бо це мають бути люди, які закрили базові потреби та мають гроші на творчість.
Що змінилося в роботах Артема з 2011 року?
Мій стиль постійно еволюціонував: змінювались кольори, сюжети, техніка, поступово вдосконалювалась майстерність. Весь творчий шлях можна умовно поділити на два періоди: 2011–2021 та 2021–сьогодення. У першому періоді чітко простежуються етапи змін: перші проби, зміна історій, експерименти із сюжетами.
У 2021 році я відмовився від стилю, в якому працював протягом 10 років, і відкрив новий період. Замість персонажів і дівчат у яскравих кольорах почав зображати інтер’єри, екстер’єри, пейзажі, спортивні майданчики, міські пейзажі та тварин, зокрема собак — у спокійних пастельних тонах. Змінилась техніка, текстури, з’явилось інше бачення предметів — більш мінімалістичне, з акцентом на збільшене зображення. Хоча й збереглись знайомі сюжети (спорт, пейзажі, інтер’єри), але до них додались нові теми, з’явились люди та нові наративи.
А ще змінились інструменти: кілька років тому я малював лише традиційно — пензлики, фарби, папір. Зараз уже є можливість писати картини за допомогою планшета й стилуса. Це зручно, бо планшет можна взяти із собою куди завгодно — малювати в дорозі, в кафе, на природі. Цифрове малювання дає більше свободи.
Який девіз Артема зараз, коли мистецтво й технології зливаються воєдино?
Багато років тому я доволі швидко зрозумів, що треба постійно змінюватися, бо світ не стоїть на місці. І коли ти приймаєш ці зміни, тоді в тебе є змога впливати на них — для мене це і є розвиток.
Як планшет Galaxy Tab S11 став твоїм творчим інструментом?
Я не людина-диджитал, бо дуже люблю текстури. Але коли спробував малювати на Galaxy Tab S11 — відчув багато переваг і хочу розповісти про весь процес:
- Спочатку я намалював вільний ескіз будинку з каштанами стилусом — просто для відпочинку, але водночас і як вправу: щоб дати собі змогу рухатись вільно й дозволяти припускатись помилок.
- Потім сфотографував полотно, над яким працював, і домалював на ньому деякі текстури на елементах, які не знав, як саме реалізувати. Це вдалося зробити за допомогою планшета й програми Clip Studio Paint. Вона дає можливість працювати легко й не хвилюватися, що щось піде не так безпосередньо на полотні. Такий підхід став дуже хорошим помічником у роботі — час від часу є потреба до нього звертатися.
- Згодом я почав малювати вже великий малюнок — як справжнє полотно, тільки на планшеті. Вирішив зобразити вечірній Велотрек — цей сюжет хотів реалізувати ще три-чотири роки тому, але постійно бракувало часу. Важливо було передати саме вечірній вигляд із ліхтарями — це стало новим поглядом на Велотрек, який я вже зображав раніше з різних ракурсів і в різних форматах. На всю роботу пішло сім днів.
Як художнику, мені важливо, щоб на планшеті було достатньо екрана і я бачив одночасно деталі й загальну композицію, навіть під час наближення об’єктів. Galaxy Tab S11 закрив цю мою потребу. Є також простір для перегляду контексту зображення та розміщення панелі інструментів. Сподобалося, що малювати з ним зручно будь-де: в студії на стільці, за столом, сидячи на дивані. Так само зручно й поза домом — у кав’ярні, поки очікую замовлення, або в парку під яскравими ліхтарями. Екран планшета забезпечує комфортну роботу в будь-яких умовах, а стилус S Pen приємний у використанні і його не потрібно заряджати.
Серед застосунків головним відкриттям стала Clip Studio Paint. Програма виявилася дуже зрозумілою — навіть під час першого використання виникло відчуття, що вже знаю, як усе працює. Clip Studio Paint дає можливість створювати роботи так, як цього вимагає задум — зі збереженням усіх текстур, фактур і технічних деталей.
Планшет Galaxy Tab S11 став для мене творчим інструментом. Він може частково замінити ноутбук, хоча це не є основною метою. Завдяки синхронізації з комп’ютером і телефоном на ньому завжди доступні всі необхідні для роботи файли. Важливою перевагою є витривалість — планшет працює довго без підзарядки та зберігає стабільну продуктивність.
Наша редакція також спробувала попрацювати з Galaxy Tab S11 і виокремила для себе такі переваги:
- Оновлений інтерфейс One UI8, у якому AI не просто для галочки: він підказує, коли ви щось пишете чи малюєте, допомагає з ескізами, а ще може швидко зібрати зміст побаченого або сказаного.
- Функція Writing Assist, яка допомагає змінювати тон і стиль тексту — це зручно, коли хочеться швидко відредагувати лист або нотатку під конкретний формат.
- Можливість ділитися екраном у реальному часі з AI-помічником виявилась дуже корисною під час спільної роботи над матеріалами, а інструмент Drawing Assist допомагає перетворити ескізи на чіткі зображення.
Усі ці можливості спрощують роботу над творчими проєктами та економлять час, даючи змогу зосередитись на ідеях, а не на рутині — це особливо відчутно під час дедлайнів.
Що порадиш почитати художникам?
- «Як стати митцем», Джеррі Сольц. Це 63 поради від всесвітньо відомого арткритика, який пройшов шлях від водія-далекобійника до мистецтва й дуже довгий час боявся писати. Ця книжка може стати у пригоді будь-кому, хто вагається, не знає, що робити чи куди рухатися далі, або просто потребує теплих слів підтримки від когось старшого та поважного — як це було особисто в мене. І хоча я не знайомий з автором, а він, мабуть, не знайомий з моєю творчістю, у мене склалося враження, ніби все, що там було написано, — написано спеціально для мене. Я прочитав її вдруге, після того, як закінчив другу книжку з цього списку. Вона маленька, але дуже влучно мені зайшла.
2. «Кради як митець», Остін Клеон. Книга, яку я багато років обходив стороною. І лише прочитавши її, зрозумів, що втратив, просто проходячи повз. Вона допоможе вам знайти свій шлях і надихне почати щось робити — навіть тоді, коли ви ще не знаєте, що саме хочете. А ще вона торкається важливої для мене теми: запозичення, впливу, копіювання — усе це речі, від яких ми не можемо відмовитися, бо стоїмо на плечах одне одного. Але важливо розуміти ці процеси, вміти їх розрізняти й користуватися ними свідомо, а це вже мистецтво.
3. «Творчий акт: спосіб буття», Рік Рубін. У цій книжці описані доволі прості речі легкою мовою, але саме в цій простоті й полягає вся складність творчого процесу. Я не раз тішився, коли під час читання помічав, що мої думки збігаються з тим, що написано в книжці. Деякі з них я вже колись занотовував для себе — і тепер побачив це формулювання в автора. Рік Рубін написав книжку, до якої звертатиметься дуже широке коло людей з різних творчих професій. Це хіт хітів, і я щиро вдячний йому за неї. Чесно кажучи, не пам’ятаю, коли ще стільки знайомих людей одночасно говорили про ту саму книжку.
До речі, дуже раджу подивитися відео або послухати подкасти з Ріком Рубіним — як ті, де він гість, так і ті, де сам бере інтерв’ю. Це абсолютне натхнення і якась дуже висока матерія — як він працює з ідеями, як бачить і відчуває процес.