Весілля Ілони Волошиної та Гліба Стрижка стало історією про вибір життя попри війну. Військовослужбовиця та ветеран поділилися, як створювали камерне свято, поєднавши українські традиції, символіку своїх рідних регіонів і любов, що витримала випробування війною.
Війна змінює наші будні, але не може забрати найголовнішого — здатності любити. Майже два місяці тому ми з Глібом оженились. Ми зібрали наших вірних друзів, військовослужбовців та ветеранів, обіймали рідних, чули щирі слова привітань, сміялися крізь сльози й танцювали, знаючи, що кожна мить безцінна.
Для нас не стояло питання «чи доречно святкувати весілля під час війни». Ми обоє склали присягу на вірність українському народу, і Гліб заплатив занадто високу ціну, захищаючи Україну. Саме тому ми свідомо обрали життя — кохати, мріяти й будувати сім’ю навіть тоді, коли навколо чути вибухи, а майбутнє здається невизначеним.
Весілля для нас стало символом життя й відповіддю ворогу: ми не дозволимо відібрати наше право на щастя.
Про власний досвід організації свята і його особливі деталі розповідає наречена, Ілона Волошина
Хто ми?
Ми — Гліб Стрижко та Ілона Волошина. Нам обом 28 років. Гліб — ветеран, я — військовослужбовиця. Він родом із Полтави, я — з Херсонщини. Нині Гліб працює на двох роботах і ще на двох — на громадських засадах. До травня 2025 року я паралельно зі службою очолювала «Ігри Нескорених» (Invictus Games) в Україні. Ми обоє пройшли крізь бойові дії і живемо в Києві, на Лук’янівці, тож дуже гостро відчуваємо цінність життя. У нас є ще один член сім’ї — пухнастий хаскі на ім’я Тор.
Історія стосунків
Я всюди кажу, що наше знайомство стало можливим завдяки Українській академії лідерства. Я там навчалася, а Гліб після мене працював ментором. Уперше ми побачилися на святкуванні Дня Незалежності у 2019 році в Veteran Hub. Тоді зробили спільне фото разом із друзями з УАЛу, але наше справжнє знайомство відбулося значно пізніше.
У квітні 2023 року я знову зустріла Гліба у Veteran Hub (double shot, як жартують друзі), коли прийшла роздрукувати лист. Мені сказали, що допомогти із цим може лише він. Згодом Гліб брав участь у відборі до Invictus Games. До збірної він не пройшов, але написав мені дуже тепле повідомлення зі словами вдячності за мою роботу, а я запросила його на захід з проводжання збірної на Invictus Games. Поки я була з командою в Хорватії, потім у Німеччині, ми не втрачали зв’язку. Ініціатором наших зустрічей був Гліб. Ще під час мого перебування на Invictus Games він запросив мене поснідати разом на Подолі. Так почалася наша історія.
Через півтора року, у лютому 2025-го, Гліб зробив мені пропозицію. Це було на березі океану у Ванкувері під час Invictus Games. На березі океану можливостей, як зауважив Гліб. Романтичне, продумане до деталей освідчення, у якому він поєднав дві надзвичайно важливі події мого життя: «Ігри Нескорених» і заручини.
Про організаторок весілля
У підготовці до свята нам допомогли неймовірні дівчата з весільної агенції Tvoi, яких порадила наша спільна подруга Ілона Андрєєва. Я одразу відчула, що ці люди зрозуміють нас і наше бачення.
Концепт: село, українська естетика, натуральність
Коли ми з Глібом обговорювали майбутнє весілля, то зійшлись на тому, що хочемо камерне свято просто неба з найближчими людьми у серпні або вересні. Ми дуже хотіли поєднати традиційну обрядовість і сучасність, створити сільську естетику в найкращому сенсі: з етнічними мотивами, вишитим вбранням, глиняним посудом, зеленню й польовими квітами, деревом і льоном, світлом від вогників, запахом сіна й стиглої пшениці, вівцями на подвір’ї, народними танцями босоніж, троїстими музиками, тюками сіна. Щоб усе нагадувало про автентичність і красу українського села, яку ми так часто сприймаємо буденністю, але яка потрохи зникає.
Ми прагнули уникнути шароварщини, зайвого пафосу — щоб усе було про атмосферу й людей. Уявіть картину: наречені стоять біля вівтаря, створеного з дерева, польових квітів та білого полотна. На тлі — безкраї краєвиди. Гості сидять на тюках сіна, накритих лляною тканиною.
Цей концепт для нас був ще й про поєднання: я родом із Півдня України, а Гліб — із Центру. Ми хотіли показати культурні особливості наших регіонів у їжі, одязі та самій локації.
Про гостей
Спочатку ми планували камерне весілля на двадцять осіб. Та зрештою за столом зібралося понад шістдесят гостей і ще семеро дітей. І це стало для нас найбільшим подарунком.
Нам із Глібом неймовірно пощастило з друзями. У різні періоди життя ми належали до різних спільнот і міст, і всі вони відіграли важливу роль у тому, ким ми є сьогодні. Більшість наших гостей — це військовослужбовці, ветерани та члени їхніх родин. Саме тому ми вирішили: жодних зборів, донатів чи аукціонів у день весілля. Нам було важливо подарувати їм бодай ці кілька годин спокою, свободи, відпочинку й радості, можливість бути собою і не турбуватись ні про що.
Особливо цінно було, що всі, кого ми запросили, змогли приїхати — навіть із Лондона та з Покровського напрямку. Це стало підтвердженням дружби, яка долає відстані й обставини, щоб розділити щастя разом з нами…
Відгуки друзів
«Я був на весіллі Гліба й Ілони, і це було найкраще весілля з усіх, на яких я побував у своєму житті. Такої кількості щасливих людей в одному місці, здається, ще ніколи не бачив. Вдячний Глібу та Ілоні — вони зуміли поділитися своїм святом і перетворити його на щось таке колективне й тепле.
Це було максимально автентичне українське весілля: на природі, із шатрами, ліхтариками — у кожній деталі зчитувались краса й душевність. Гурт “Щука-Риба” чудово доповнив атмосферу: ми співали жартівливих пісень, поділившись на чоловічу й жіночу команди, від душі танцювали.
У цьому святі було стільки радості й символізму: багато молоді, ветеранів, військових, дітей. Світило сонце, звучали добрі слова, люди навколо були заряджені позитивом. Мене наповнювало відчуття справжнього свята, відчуття, що якось та й буде, що життя попри все крутиться.
Ось біжать схилом діти, граються із собакою, поруч дорослі сидять і розмовляють. А от ветерани — із травмами війни, але із сильною жагою до життя в очах, бо поруч бігають їхні діти…», — ділиться враження друг нареченого, Максим Щербина.
Святкове вбрання
Полтавські чоловічі вишиванки відомі своїми витонченими візерунками, що виконані в техніці «білим по білому». На них переважають геометричні орнаменти: ромби, зірки, «дерево життя». Херсонські ж сорочки мають інший характер: в орнаментах переважають рослинно-квіткові мотиви, проте відчутний і вплив полтавської школи вишивки.
Саме тому ми вирішили, що наше весільне вбрання має бути лляним, вишитим білим по білому. Спочатку ми шукали парний образ, але жоден варіант не «йокнув». Тож вирішили піти в Etnodim, де й обрали вишиванки з орнаментами, притаманними саме нашим рідним регіонам. Для мене було важливо, щоб ця сорочка не залишилася лише «весільною», а щоб я могла її носити після свята.
Для Тора ми також підібрали лук. Наші друзі з Darvin виготовили для нього спеціальну анатомічну амуніцію молочного кольору з маленьким метеликом на грудях та повідцем, який ми точно ще будемо використовувати для особливих подій.
Обручки й прикраси
Обручки ми вирішили замовити там само, де Гліб купив мені кільце для заручин — у Kochut. Це український бренд, який, крім витонченого дизайну, має ще й сильну соціальну відповідальність. Ми вподобали обручки, які нагадують кору дерева або ж шрами — для кожного своє.
Щоб доповнити свій образ, я замовила прикраси ручної роботи від Makoviya. Це неймовірна робота, адже кожна порожниста намистинка з кераміки випалена кілька разів вручну. Також я додала до образу свою бісерну силянку та сережки від Gunia — найдорожчі прикраси у моєму житті, які точно залишаться зі мною на роки й, вірю, перейдуть у спадок дітям.
На голові в мене був восковий вінок, кожна квіточка якого теж виліплена вручну. Такі вінки були поширені по всій Україні: у різних регіонах вони мали свої форми й часто ставали символічним головним убором. Після весілля вінок ховали в ікону.
Про локацію
Спочатку ми хотіли провести весілля у символічному для нас місці — Витачеві, біля закладу наших друзів — «Витач». Це місце з неймовірними краєвидами: Дніпро, круті береги, мальовнича капличка, збудована за кресленням Тараса Шевченка. Та оскільки територію неможливо було закрити від відвідувачів, довелося шукати інший варіант.
Ми шукали особливе місце серед природи, де будуть поля, дерева, що височіють над травою, та зелені пагорби, що дають відчуття повної свободи.
Після довгих пошуків я випадково побачила в соцмережах фото з воркшопу в Sheepland — і ця локація здалася ідеальною. Це приватна ферма просто неба, де живуть поросята, кури, кролі, віслюки, коні, вівці, собаки та коти. На території є два будиночки для ночівлі, чан, баня, гойдалки та безліч атмосферних місць для фотосесій. А щовечора, близько 18:00, пагорбами біжить отара овець — видовищно й дуже красиво.
Окремо варто знати: у Sheepland заборонені собаки. Нам зробили виняток, дозволивши Тору бути присутнім на церемонії, але весь інший час він провів у будиночку на території.
Весільний простір ми поділили на п’ять умовних зон: вівтар, фотозона, бенкет, зона для танців і бару, а також окрема дитяча зона.
Сама локація не потребувала надмірного декору і підкреслювала нашу концепцію. Усім декором та флористикою займались дівчата з весільної агенції. Квіти були сезонними та польовими, як у степах Херсонщини.
Про частування гостей
Оскільки я з Херсонщини, а Гліб — із Полтавщини, ми хотіли, щоб у весільному меню були страви, які асоціюються саме з нашими рідними регіонами. Так на столах з’явилися херсонські в’ялені томати й кавуни, а Полтавщину представляли галушки, миргородське сало та страви з риби.
Особливу атмосферу створювало сервірування: страви подавали у глиняному посуді, столи для апетайзерів були зроблені з дерев’яних піддонів, а пиво охолоджувалося просто в тачках. Усі гості сиділи за одним великим столом у формі літери «П», і це зробило свято ще більш родинним. Для дітей був окремий стіл з піддонів зі своїм спеціальним меню.
Справжньою родзинкою вечора стали бармени з Talkies. Вони не просто готували коктейлі, а спілкувалися з кожним гостем особисто й створювали напої під конкретну людину. А наприкінці вечора подарували гостям 30 авторських коктейлів «Гліб та Ілона» у маленьких баночках, які гості могли забрати з собою.
Серед напоїв ми також обрали українські вина, комбучу, пиво, просекко та віскі — аби кожен знайшов щось до смаку.
Надзвичайно символічною деталлю стали глечики з опішнянської глини, вкриті коричневою поливою. Ми придбали їх у сім’ї гончарів із Полтавщини, які займаються цим ремеслом ще з 1983 року, а після свята подарували глечики рідним на пам’ять.
І ще один момент, який надовго залишиться в пам’яті: наш довгий торт, прикрашений польовими квітами та колосками. Особливо зворушливо було бачити щирий захват Гліба, адже він зовсім не очікував побачити настільки великий торт.
Про деталі
Гліб кілька разів наголошував: для нього важливо зробити все можливе, аби гості справді відпочили, насолодилися якісним алкоголем і бодай на кілька годин забули про щоденні турботи. Тому ми не лише ретельно підійшли до вибору вин і віскі, а й організували трансфер на лівий і правий береги.
На вході до церемонії гостей зустрічали вказівники, апетайзери й welcome drinks. Ми також підготували для кожного невеликий подарунок — насіння квітів, яке можна посадити вдома й дивитися, як проростає, нагадуючи про цей день. Крім того, ми склали welcome kit: серветки для «сліз щастя» та набір пігулок, які можуть стати у пригоді.
Щоб гостям було легко познайомитися й провести час перед церемонією, ми передбачили кілька активностей. А на вечір приготували коцики, щоб кожному було затишно навіть тоді, коли стане прохолодно.
Окрему увагу ми приділили дітям. Для них працювали двоє нянь та спеціальна дитяча зона з іграшками, кульками, столиками й вігвамами. Чесно кажучи, дітей ми майже не бачили — вони бігали щасливі й зайняті своїми розвагами, водночас батьки могли розслабитися й відпочити.
Музичний супровід
Ще до початку церемонії, коли збиралися гості, у повітрі звучали голоси Назарія Яремчука та Володимира Івасюка.
Гліб з Тором виходили під трек Luv Pt.3 японського музиканта Nujabes, а я в супроводі брата йшла до вівтаря під пісню Один в каное «Шахи».
Сама церемонія перетворилася на імпровізацію нашого діджея. Але найбільшим сюрпризом стало те, що в момент оголошення нас чоловіком і дружиною він увімкнув пісню Coldplay — гурту, який у нас обох асоціюється з Канадою.
Протягом вечора діджей ставив музику, що є важливою для нас обох: Бумбокс, O.Torvald, Курган і Агрегат, Latexfauna, Nazva, Vivienne Mort, Cepasa тощо.
Але особливу роль на нашому весіллі відіграв фольклорний гурт «Щука-Риба». У традиціях українського села троїсті музики завжди супроводжували свята, і нам хотілося відродити це. «Щука-Риба» співали, навчали простих танцювальних рухів, і гості з радістю підхоплювали. Врешті-решт дійшло навіть до пісенного батлу між чоловіками та жінками!
Для першого танцю ми обрали ліричну пісню «Світлячки» гурту «Курган і Агрегат», який для мене відкрив Гліб. Ми хвилювалися, бо мали лише чотири репетиції з постановницею. Я ще й переживала через стан Глібового таза, який тримали два залізні штирі, а Гліб мав підіймати і крутити мене. Та, попри хвилювання, усе вийшло щиро й зворушливо — саме так, як ми й хотіли.
Обряди й традиції
Однією з найважливіших традицій нині для нас є вшанування полеглих у цій війні побратимів та посестер, які, зокрема, могли б бути з нами в день весілля, якби не росія. Для цього ми виокремили місце за спільним столом для одного/однієї з них, де була про це табличка, соняхи, порожня тарілка з приборами та кітель. Ці люди завжди залишаються з нами — у пам’яті й серці.
Ми також прагнули відтворити українські весільні традиції. Однією з них стало обрання старости (ведучого), відповідального за порядок і настрій на святі. Цю роль узяв на себе наш дорогий друг — Роман Міщеряков. Він створив справжню атмосферу свята: з гумором, теплими історіями про нас із Глібом і просто був з нами на одній хвилі.
А ще ми ставали разом на рушник і їли коровай, який для нас випікали жінки з пекарні «Витач» — з особливою енергією та любов’ю. Ми відривали шматочки, вмочали в сіль і пригощали одне одного — як символ готовності ділити і радості, і труднощі.
Окремо варто сказати про рушник, на якому брат Гліба тримав коровай. Ми замовили його у майстра з Полтавщини — пана Володимира Маркар’яна. Він працює з архівами та музейними колекціями, щоб відтворювати автентичні українські традиції. Рушник був створений у техніці вибійки — це старовинний спосіб декорування тканини ручним друком із використанням вирізьблених дерев’яних форм. Натхненні формою цьогорічної збірної України на Invictus Games 2025, ми вирішили повторити дизайн на рушнику. Його символіка була особливою для нас: дерево життя, сокіл і сонях.
Під час церемонії також відбувся обряд благословення: гості обсипали нас зерном на щастя й достаток.
Джерела, якими я надихалась:
- Воркшоп, який проходив у Sheepland;
- Пекарня «Витач» — там я побачила автентичні глечики, коровай теж звідти;
- Фільм «Весільний спадок»;
- Подкаст «Пороблено» — про символи українського весілля.