Центр ініціатив «Повернись живим» дослідив, що заважає ветеранам і ветеранкам регулярно займатися спортом, які умови могли б полегшити початок тренувань і наскільки їхнє бажання займатися фізичною активністю відповідає реальним можливостям.
Дослідження Центру ініціатив «Повернись живим» показало, що 88,2% опитаних ветеранів і ветеранок хочуть регулярно займатися спортом, однак можливість тренуватися мають не всі. Серед основних перешкод респонденти називали відсутність спортивних програм у громаді, завантаженість на роботі та в побуті, а також невпевненість у власних силах після травм чи поранень.
Дослідження «Залучення ветеранів(-ок) до спорту: шляхи, бар’єри, мотивація» підготувала аналітикиня Центру ініціатив «Повернись живим» Ганна Самчук.
Попри високий інтерес до регулярних занять спортом, лише 79,1% опитаних вважають, що мають для цього реальну можливість. Серед ветеранів і ветеранок, які зараз не тренуються, 66,7% хотіли б почати займатися спортом, та лише 52,9% вважають, що можуть це зробити.
«Результати показують, що справа не лише в мотивації. Важливо, наскільки легко людині перетворити бажання на конкретну дію. Для когось перешкодою є відстань до залу чи вартість тренувань, для когось — брак інформації або острах, що навантаження не відповідатиме стану здоров’я. Наше завдання — створити умови, які допоможуть зробити цей перший крок», — наголошує Ганна Самчук.
Серед основних перешкод для занять спортом респонденти назвали:
- 23,6% — відсутність спортивних програм у громаді;
- 21,8% — завантаженість на роботі й у побуті;
- 20,5% — невпевненість у власних силах після травм чи поранень.
Також учасники й учасниці дослідження говорили про брак енергії після лікування, побоювання нашкодити здоров’ю, незнання специфіки адаптивного спорту й складність у пошуку комфортного середовища. Водночас страх невдачі та брак підтримки з боку рідних називали значно рідше.
Окремою перешкодою дослідники називають недостатню поінформованість про доступні для ветеранів і ветеранок можливості. Один із представників громади зазначив: «Головне, щоб не було інформаційного вакууму. Інформаційний вакуум — це оця болячка, яка дуже впливає на все». Про брак інформації згадували, зокрема, ті, хто ще не долучився до спортивного життя. За словами одного з представників громад, інформація часто поширюється через уже сформовані ветеранські спільноти.
Які умови могли б допомогти почати тренування
Учасники й учасниці дослідження назвали три основні умови, які могли б полегшити початок або повернення до регулярних тренувань:
- зручна локація — 65,5%;
- пільги, компенсація або безоплатний доступ — 55,5%;
- можливість тренуватися у спільноті однодумців і побратимів — 40%.
Питання доступності спортивної інфраструктури, зокрема, актуальне для громад, де немає спеціалізованих просторів.
«Ці простори будуються у великих містах, де вже є своя інфраструктура, яку можна було б просто зробити більш доступною, навчити фахівців, які б надавали ці послуги», — говорить один(-на) з респондентів(-ок) дослідження, представник(-ця) громади.
Потреби ветеранів і ветеранок також відрізняються залежно від того, чи мають вони досвід регулярних тренувань. Для тих, хто вже займається спортом, найважливішими є питання логістики та фінансів.
Для людей, які лише планують почати тренування, більш актуальною є фахова консультація. 39,2% таких респондентів потребують консультації лікаря або реабілітолога. Серед тих, хто вже тренується, про таку потребу повідомили 14,1%.
Дані дослідження свідчать, що для залучення ветеранів і ветеранок до фізичної активності недостатньо лише створити спортивний зал або майданчик у громаді. Потрібно враховувати весь шлях людини — від рішення почати тренуватися до можливості регулярно відвідувати заняття. Для частини ветеранів і ветеранок фізична активність може стати наступним кроком після владнання базових життєвих питань.
Один із представників громади пояснює це так: «Поки ветеран не закриє свої базові потреби, йому буде плювати на роботу, на спорт, на дозвілля». Тому під час організації спортивних програм, ідеться в дослідженні, варто враховувати не лише наявність спортивного простору. Значення мають також доступ до інформації, можливість дістатися до місця тренувань, отримати фахову пораду та займатися у спільноті.
«Якщо навіть соціально активні ветерани стикаються з такими бар’єрами, то для менш залучених груп цей шлях ще складніший. Ефективна спортивна програма — це не лише відчинені двері залу. Це зрозуміла навігація, логістична й фінансова доступність, фаховий медичний супровід і середовище своїх», — підсумовує Ганна Самчук.
Водночас автори дослідження зазначають, що результати потрібно інтерпретувати з урахуванням способу проведення опитування. Його поширювали через ресурси Центру ініціатив «Повернись живим» та ветеранські спільноти, тому більшість респондентів і респонденток уже є соціально активними.